39. Вероніка

Микола ще раз запитується і пильно дивиться мені в очі.

Чи хочу я цього? Хочу. Чи хочу я зробити це з ним? Хочу. Чи не буду я потім про це шкодувати? Все можливо.

Але цей хлопець – це єдине, що сталось зі мною хороше за останніх декілька місяців.

Наша історія почалась дуже погано, але надіюсь, що закінчиться вона тим, що ми обоє будемо щасливі і разом.

Я прекрасно розумію, що в Миколи я не перша і можливо не остання. До мене у нього було дуже багато дівчат з різною зовнішністю і фігурою. Мене трішки розтривожило те, що він обговорював кожен свій секс з Оксаною, але так, як він нині заступився за мене, багато, що може пояснити.

- Так, - впевнено відповідаю я.
І ще більше вірю самій собі. Я знаю, що я його хочу. Хочу відчувати його поцілунки на своїй шкірі, яка покривається мурашками тільки від його погляду. Хочу, щоб він торкався мене усюди і усю. Хочу належати тільки йому. Хочу, щоб він був тільки моїм.

Я довіряю йому. Знаю, що він зробить усе так, щоб я повністю насолодилась і відчула цей перший раз. Впевнена, він знає що робить і робить це впевнено.

Кожен його доторк проходиться новими імпульсами по моєму тілу. І це відчуття не передати словами.

Повільно і ніжно Микола робить те, що найбільше люблять робити хлопці. І я отримую просто неперевершені відчуття. Наші тіла з’єднуюсь і стають одним ціле. Інколи у мене виникає така думка, що я з ним як Інь і Янь, як Сонце і Місяць, як Небо і Земля. Ми такі різні, але водночас і схожі. Правду кажуть, протилежності притягуються.

***

Просинаюсь зранку із відчуттям повного задоволення. Моє голе тіло накрите ковдрою, а хлопець міцно спить обійнявши мене однією рукою.

Його волосся розкуйовджене і стирчить у різні сторони. Але він так мило спить, що мені аж страшно поворухнутись, щоб часом не порушити цей ангельський сон.

Я продовжую дивитись на Миколу впродовж декількох хвилин, оглядаю кожну невеличку зморшинку на його обличчі.

- Ти ще довго будеш на мене дивитись? – бурчить хлопець, але очі так і не відкриває.

- Так, - протягую я.

- І що ти там таке цікаве знайшла? – нарешті Микола відкриває голубі очі і тепер дивиться на мене.

- Тебе.

- Ходи до мене, - каже Микола, надвисає наді мною і починає цілувати. – Як тобі наша нічка?

- Мені сподобалось. Тільки живіт трішки болить, - жаліюсь я і проводжу рукою по животі під ковдрою.

- Це нормально. В більшості дівчат болить живіт після першого сексу.

- Знаю, - кривлюсь я.

- Зараз я це виправлю, - хлопець запихає руку під ковдру і починає повільно гладити мій животик, а потім стягує з мене ковдру і починає цілувати.

- Лоскітно, - кажу я і починаю сміятись.

- Я хочу гладити цей животик весь час і хочу відчути маленькі удари у ньому, - Микола цілує.

- Удари? Ти хочеш… - не закінчую я, бо не впевнена, що моя думка вірна.

- Так, Вероніко. Я хочу сина або донечку, - він піднімає свій погляд на мене.

- Але, Микола, нам ще занадто швидко, - кажу я.

- Я знаю. Але я хочу, щоб ти знала про це.

- Тепер ти мене дивуєш. Куди дівся той брутальний хлопець? – шуткую я.

- Ти його вбила. Вбила ще тоді, як робила мені перший букет. Після нашої першої зустрічі ти не виходила з моєї голови.

- Мені приємно це чути, - кажу я і перебираю пальцями його волосся.

- Я знаю, - усміхається хлопець. – Я хотів тебе побачити і ще понервувати. О, хтось у нас голодний уже, - каже він, коли мій живіт видає дивний звук.

Я починаю сміятись.

- Я йду тоді щось приготую, - кажу я і намагаюсь вилізти із ліжка.

- Ні. Я піду з тобою. Мені подобається з тобою готувати, - хлопець встає з ліжка разом зі мною.

Я беру свій теплий сірий халатик і закутуюсь у нього.

- Ти не будеш одягатись?

- Навіщо? – дивуюсь я. – Я лише одягну халат і все.

- Хочеш продовження ночі? – заграє очима він і одягається.

-  А ти хочеш? – так само заграю до нього.

- Ти ж знаєш, що так, - Микола підходить до мене і починає цілувати. – Все, ходімо їсти. А то помреш тут з голоду. Я свідком смерті не хочу бути. І на похорон йти дуже дорого, - сміється він.

- Але й ти, - сміюсь разом із ним і ми крокуємо на кухню.

Разом готувати сніданок набагато веселіше і приємніше, ніж самому. Під час готування ми багато говоримо і сміємось, все краще пізнаємо один одного.

- Якби ми жили разом, нам було би просто, - каже Микола і ставить тарілку із канапками на стіл.

- Нам ще зарано жити разом, - сідаю за стіл і роблю глоток чаю.

- Але я би дуже хотів, - жує хлопець і маленькі крихти падають на поверхню дерев’яного стола.

Мене трішки дивує бажання хлопця, але водночас мені дуже приємно, що у його голові будуються такі плани на майбутнє. І ще приємніше бачити себе в його майбутньому.

- Що ми нині будемо робити? – вирішую змінити тему.

- А ти що хочеш?

- Валятись в ліжку, - кажу я і широко усміхаюсь.

- То так і зробимо. Замовимо піцу чи суші?

- Давай і то і то.

- Нема проблем.

Цілий день ми проводимо у ліжку. Ми і дурачились, і дивились фільм, і цілувались і трішки більше. Час від часу хлопець лягав на мій живіт і ніжно його погладжував, бо неприємний біль ще час від часу з’являвся і нагадував про приємну ніч і про те, що я уже не дівчинка.

Години летіли непомітно поруч із ним. Я ніколи не могла подумати, що мені може бути так добре на емоційному рівні з якоюсь людиною.

- Чому ти смієшся? – запитуюсь Миколу, який раптом почав сміятися.

- Я дещо згадав.

- Що саме?

Хлопець спирається на лікті і дивиться на мене, на палець накручує моє пасмо волосся.

- Згадав, як ти кричала на мене і казала, що ніколи не будеш зі мною спати.

- Я тоді справді не збиралась з тобою спати, ти був…  - намагаюсь сказати якнайм’якше. – Противний.