38. Микола

- ТРИ, ДВА, ОДИН! – кричать всі в один голос. – З Новим Роком! – вигукують усі люди, які знаходяться у цьому приміщенні, і більшу половину з них, я бачу вперше.

Ми підносимо бокали із шампанським і трішки випиваємо. Я багато не п’ю, розумію, що мені із Веронікою ще їхати до дому. Ми не залишимось тут до ранку, це ми спланували ще заздалегідь. А ось дівчині, я дозволяю пити стільки скільки вона хоче, якщо прийдеться то буду нести її на руках, тим більше вона легенька, і триматиму їй волосся в разі чого.

Нахиляюсь і цілую її. Вероніка міцно обіймає мене і від цих обіймів мені стає ще тепліше і я би уже з нею їхав до дому. Мені не потрібні усі ці люди навкруги, мені потрібна вона.

Замічаю, як Оксана цілий вечір не зводить з неї погляду і відчуваю, як у її голові бігають таргани у пошукає якихось таких слів, які можуть вивести мене або Вероніку із себе. Але це їй не вдається і не вдасться.

- Я згадав! – викрикує п’яний Міша і усі замовкають і дивляться на нього.

Блондин уже заледве тримається на ногах, а у руці тримає ще одну розкорковану бутилу коньяку.

- Я згадав! – ще раз кричить блондин і пальцем вказує на Вероніку, яка стоїть біля мене.

Усі голови повертаються у наш бік. Я не розумію, що відбувається, як і дівчина. Беру її за руку, щоб вона не переживала і не боялась, але замічаю, як вона напружується.

- Ти та дівчина! Ти працюєш у Миколи, щось типу домогосподарки! – кричить він.

Мене одразу ж охоплює злість. Я уже роблю крок уперед до цього п’яного хлопця, щоб замкнути йому рот, але Вероніка тримає мене міцно.

- Не варто, - шепоче вона мені. – Просто ходімо звідси.

Я киваю. Ми обертаємось і крокуємо якнайдальше від п’яного хлопця і усіх цих людей.

- Ти ще ж незаймана, правда!? Хлопці, хто хоче трахнути цю дівчину? Думаю, Микола буде не проти. Чи ти уже трахнув її, га, Микола?

Луною проходять смішки. І я себе уже стримувати не буду. Я нікому не дозволю зачіпати честь цієї дівчини.

- А тобі яка різниця? – різко обертаюсь і промовляю до хлопця. – Вона моя дівчина і це моя і її справа. Тебе це ніяк не стосується! – викрикую я.

- Микола, ходімо, - за руку мене смикає Вероніка і я чую, як її голос трішки надламується.

- Справді? Коли ти трахав Оксану, то ми про це знали і сам казав нам, щоб ми обов’язково з нею переспали. Вона просто вогонь в ліжку! А з цією не рекомендуєш нам спати!? – єхидно і п’яно усміхається Міша.

Мене не зачіпає те, що він сказав за Оксану. Для мене вона була лише дівчиною для сексу.

- Ніхто з вас, - вказую пальцем на кожного хлопця у цій кімнаті, - її і пальцем не торкнеться!

- Чому це? Боїшся що після когось із нас вона тебе не захоче!? – підходить блондин ближче.

- Зніми корону! – кричу на нього.

- А то що?

- Я тобі її знімлю.

- Ну давай! – наривається хлопець і відкидає свої плечі назад.

Я не стримую себе. Відпускаю руку Вероніки і накидаюсь на Мішу. Той настільки п’яний, що одразу ж валиться на землю. Він не в силах навіть стояти, але один раз він таки влучає мені у щоку. Від цього удару різкий біль проходиться моєю головою і на мить мені темніє у очах.

- Вона сука! – кричить хлопець. – Я її трахну! От побачиш! Вона буде кінчати і вимовляти моє ім’я!

Після цих слів злість повністю оволодіває мною. Як тільки уявляю собі, як цей хлопець домагається моєї чистої Вероніки, то ударяю йому у писок і уже червона кров пульсує із його носа і закривавлює білу сорочку.

- Микола, досить! – серед усього галасу, чую заплаканий голос дівчини.

Злізаю із лежачого хлопця, який прикладає руку до носа і повертаюсь до Вероніки.

- Ти сучий син! – кидає наостанок Міша.

- Ходімо, - кажу я і веду Вероніку до виходу.

Вона уся в сльозах. Різким рухом допомагаю одягнути їй куртку, а сам просто беру у руку і швидко направляюсь до машини.

Ми сідаємо у середину і від’їжджаємо у тиші. Проїжджаю декілька метрів від цього будинку і зупиняюсь.

Дивлюсь на свої руки, а вони усі в крові.

- У бардачку є вологі салфетки, - звертаюсь до Вероніки, - дістань, будь ласка.

Вона повільно дістає мені салфетки і я витираю кров із рук.

-  Дякую, - каже дівчина.

- За що?

- За те, що заступився за мене.

- Я нікому не дозволю тебе ображати, - дивлюсь на неї і закладаю пасмо русого локона їй за вухо.

Вероніка легенько усміхається і бере мою руку.

- Дякую.

Замічаю, як її макіяж трішки потік, але навіть це не може зіпсувати усієї її краси.

- Їдемо? – пропоную я.

- Так, - відповідає дівчина.

Я не запитуюсь куди, бо чудово знаю, що ми планували зробити після зустрічі Нового року.

- Краще б ми не йшли, - бурчить Вероніка собі під ніс.

- Все нормально, Вероніко, - намагаюсь трішки піднести їй настрій.

Бачу, яка надута вона сидить і розумію, що вона картає себе за це.

- Ні. Якби я не захотіла познайомитись з твоїми друзями, то не було би цієї бійки і того всього.

- Я сам запропонував і я дуже хотів познайомити тебе з ними, - вона зводить свій погляд. – Але я чесно не думав, що таке може статись. Це я повинен просити в тебе вибачення за своїх друзів, які мені уже не друзі.

- Чому? Олег із Анею дуже хороші.

- З Олегом я не припиню спілкуватись, а ось Міша… Я ніколи не був з ним аж такими друзями, але такого від нього точно не очікував. Тому вибач, - беру її руку.

Вероніка легенько усміхається.

- Микола, все в порядку.

- Я бачив, як ти плакала, - кажу я. – Я хочу, щоб ти більше не плакала, а якщо і плакала то тільки через радість.

- Я постараюсь, - промовляє дівчина і я саме повертаю до неї у подвір’я.

Зупиняю машину недалечко від під’їзду і ми виходимо.

Заходимо у під’їзд і ліфт.

- Ходи до мене, - кажу до дівчини і обнімаю її.

Від неї пахне так ніжно і приємно. Я беру її обличчя у руки і починаю цілувати. Спершу лобик на якому нанесений тональний крем, потім червоні від морозу щічки. Цілую її червоний маленький носик. І повільно торкаюсь вустами до її пухких червоних губ. Моя ціль – з’їсти цю червону помаду.