36. Микола

Це самі найгірші слова в світі, які тільки існують. Після цих слів, зазвичай, усе йде шкереберть і сьогоднішній день не виняток.

Відчуваю, як вона дивиться на мене. Я не хочу обертатись і зараз з нею розмовляти. Знаю, що вона скаже і знаю, що вона злиться. Її важке дихання відчуваю у тишині. Вероніка чекає, але скоро її терпець увірветься. Якби можна було провалитись крізь землю, то я би так і зробив.

- Микола, - починає вона після декількох хвилинного мовчання. – Обернись до мене, - строго каже дівчина.

Я кладу склянку з водою на кухонну тумбу і глибоко вдихаю. Намагаюсь зібратись з думками. Обертаюсь до неї і зустрічаюсь із злими карими очима.

Руки напружені і перехрещені на грудях, усе її тіло натягнуте, як струна.

Вона мовчить і чекає поки я почну говорити.

Я стискаю зуби і кулаки. Мої кісточки на пальцях біліють.

- Вероніко, - наважуюсь нарешті почати я.

- Чому ти мені не сказав ще в суботу? – нападає вона.

- Я збирався, але не знав як це зробити.

- Микола, не бреши.

Чорт! Звідки вона знає, коли я брешу?

- Коли ти збирався мені сказати, тільки правду?

- Я не збирався тобі говорити, - вирішую сказати їй правду так, як вона хоче.

Її зіниці розширюються. Вероніка розгублена і не розуміє чому.

- Тобто, не збирався? У нас був договір! – викрикує вона.

- Я знаю.

- Микола, не тягни кота за хвіст. Скажи нормально!

Я прикушує губу і дивлюсь на підлогу, так ніби на ній я прочитаю все те, що мені потрібно сказати.

- Я не хотів, щоб ти йшла від мене, тому і не сказав.

- Але це ж і так була гра. Ти сам так казав.

Все. Зараз я не можу зрозуміти цю дівчину. Декілька хвилин тому вона готова була переспати зі мною, а зараз це для неї гра.

- Казав, але я змінив свою думку.

- А повідомити мені про зміну своєї думки ти не збирався? – я давно не бачив Вероніку такою злою.

ЇЇ обличчя червоне і кожен м’яз обличчя напружений.

 - Я думав ти також змінила свою думку, - дивлюсь у її очі.

Дівчина пирхає і починає нервово ходити із сторони в сторону,руками торкається волосся .

- Я не змінила своєї думки, - каже вона.

І моє відчуття підказує, що вона ніби бреше, а ніби й говорить правду.

- Тоді чому ми цілувались декілька хвилин тому?

Вероніка мовчить, стискає губи в одну лінію і пропилює у мені дірку своїми очима.

- Я… - нітиться вона і бігає очима по кухні.

Мати була права. Вероніка заплуталась.

- Вероніко, - повільно підходжу до неї, проводжу руками по її плечах.

Відчуваю, як вона тремтить. Проводжу великим пальцем по її щоці. Її погляд спрямований на наші ноги.
Я не можу уявити, що зараз відбувається у ній, але я точно знаю, чого хочу я. І я хочу її.

- Я не казав тобі, бо не хотів, щоб ти від мене йшла, - повільно промовляю я.
Моє серце вдаряє шалену кількість ударів у хвилину і я не можу змусити його битись повільніше. Поруч із нею це не можливо.

- То ковзани, солодощі і цей подарунок, - Вероніка торкається пальцями ланцюжка, - це все було заради того, щоб я від тебе не пішла? Ти хотів втримати мене подарунками? Ти хотів купити мене? Знову?

Вероніка задає таке питання, на яке правильної відповіді я не знаю.

- Вероніко, я не збирався тебе купляти, я хотів дати тобі зрозуміти, що ти мені важлива.

- Я ж зануда, сіра мишка, - саркастично усміхається вона.

- Зараз я так не думаю.

- А як ти думаєш? – Вероніка кліпає своїми чудовими очима і чекає відповіді.

- Я думаю, що ти найкрасивіша дівчина, яку я тільки бачив. У тебе надзвичайно добре серце. А очі твої настільки темні і красиві, що можна загубитись у них. Вероніко, я не зустрічав ще такої дівчини, як ти. Ти надзвичайна. І ненавиджу себе за той час, коли ображав тебе, а ти, незважаючи на всі ті образи, продовжувала добре до мене ставитись, - промовляю усе на одному диханні.

- Мені приємно це чути, - вона легенько усміхається.

- Вероніко, я знаю, що наламав дуже багато дров, - беру її руки у свої. – Але прошу тебе, якщо ти хоч трішки відчуваєш щось до мене, то дай мені шанс, - прошу у неї.

Я ніколи не міг подумати, що колись буду так стояти перед дівчиною і просити, щоб вона була зі мною. Зазвичай все було навпаки. Дівчата просили зустрічатись із ними, а я перебирав. Один день з одною, другий з другою. Це продовжувалось навіть тоді, коли уже була Оксана.

- Коли ти зрозумів, що я тобі важлива?

Боже, ця дівчина завжди задає стільки питань, але і в цьому її особливість. Інша уже би давно кинулась мені на шию і погодилась бути зі мною, а ця роздумує.

Від кожного її питання мене заново кидає то в холод то в жар.

- Я це зрозумів не одразу. Мені знадобились тижні, щоб визнати це. Самий перший признак був це тоді, коли я відмовився спати з Русланою.

Карі очі дівчини широко розплющуються.

- Це було давно. Тоді, коли у мами було день народження, - одразу ж заспокоюю її.

Не хочу, щоб вона думала, що я вішаю їй лапшу на вуха.

- Це тоді, коли ти допомагав їй із кольє, - бачу, що це її зачепило.

- Вероніко, я уже давно не був з якоюсь дівчиною. Я не можу. Мені не комфортно з ними.

- Зрозуміло, - відповідає Вероніка і відходить у сторону.

- Зрозуміло?! Це все, що ти можеш сказати!? – кричу я.

Таких слів я точно від неї не очікував.

- Я ще можу сказати, що наша угода підійшла кінця.

- Ні, дорогенька. Так не піде, - різко підходжу до неї, ловлю за руку і повертаю до себе. – Ти ж також щось відчуваєш до мене. Я це знаю. Інакше ти би не цілувала мене. Ти готова була мене з’їсти на тому столі!

- Микола, ти мене не дослухав.  Наша угода закінчилась, а тепер… - дівчина робить паузу, а моє серце уже виривається на волю, - я готова дати тобі шанс,

- вона широко усміхається.

А я усміхаюсь ще ширше і одразу ж цілую її і обнімаю міцно.