29. Вероніка

День за днем і так проходить тиждень, а за ним уже і другий наступає. Після тієї ночі у мене в квартирі з Миколою я більше не розмовляла, він уникає мене. Почав приходити з роботи пізніше, щоб не заставати мене. Мене це трохи ображає, я ж відкрилась йому, як і він мені. А зараз він робить вигляд, що між нами нічого не було, що ми просто незнайомці, які грають пару.

На місці його батьків, я би ніколи не повірила, що ми пара. Ми занадто різні, але вони впевнені, що ми разом і бачимось кожного вечора, бо після роботи Микола одразу ж кудись йде. Про це я дізналась від Марії Ігорівни. Я звісно підтверджую, що я разом із ним у цей момент, але насправді, я без поняття де він. Він може бути де завгодно і з ким завгодно, але це уже не моя справа.

Я хочу щоб батьки по швидше повернули йому все і ця гра закінчилась. Мене втомлюють постійні питання його матері і весь час їй брехати я не маю бажання.

Операція для Сашка пройшла успішно і я справді дуже вдячна цим людям, що дали мені гроші. Зараз братик ще лежить удома, йому не можна одразу ж навантажувати ногу, але через деякий час він знову зможе бігати з м’ячиком по полі.

- Ніко! – викрикує жінка, тільки переступивши поріг дому.
Я одразу ж підходжу до неї.

Марія Ігорівна роздягається і весь цей час мовчить. Коли вона знімає із себе увесь верхній одяг, то проходить на кухню і рукою вказує мені сісти на стілець.

Я відчуваю напруження у її рухах і погляді. Мені одразу ж стає моторошно.

- Ти поспішаєш сьогодні кудись?

- Ні. У квіткову крамницю мені завтра потрібно йти.

- Гаразд, то затримайся тут на годинку. І я хочу тобі ще дещо запропонувати.

- Я вас слухаю.

- Я підвищую тобі зарплатню, але тоді тобі потрібно трохи довше бути в нас. І ти можеш звільнитись із крамниці.

Я широко розплющую очі.  Я починаю затинатись і не знаю, що відповісти. Мені подобається працювати в крамниці, хоч я і дуже втомлююсь, бо це робота у нічну зміну.

- Ти маєш час подумати, але мені потрібно, щоб ти проводила більше часу в нас.

- Ну, гаразд. Я згідна, - кажу я.

- То чудово, отже нині ти ще тут затримаєшся?

Мене дивує прохання жінки, але я погоджуюсь. У мене немає вибору, особливо зараз, коли вона підвищила мою зарплатню.

- Я тоді піднімусь до Макара. Побуду з ним трохи, - кажу я і встаю.

Вона киває.

Я з хлопчиком, як завжди весело проводжу час і він дуже радий, що я затримуюсь на трішки довше, ніж зазвичай. Але це затримання мене неабияк лякає тому, що з хвилини на хвилину має прийти Микола і судячи з усього він не знає, що тепер мій робочий день збільшується.

- Ніко! – гукає Марія Ігорівна.

Я повільно спускаюсь і заходжу на кухню.

- Сідай, - вона вказує на вільний стілець біля Миколи, який також не розуміє, що відбувається.

Я ковтаю клубок в горлі і сідаю. Руки спотіли і протираю їх об чорні джинси.

Марія Ігорівна із строгим поглядом і напруженими м’язами обличчя сідає навпроти нас, руки ставить перед собою і не зводить з нас пильного погляду.

- Ну, розказуйте. Що ви задумали?

- Мамо, ти про що? – грає дурника Микола, але я впевнена він зрозумів, що має на увазі його мати.

- Про те, що між вами відбувається. Микола, я знаю, що ти не буваєш у Ніки і з нею час не проводиш.

Хлопець уже не має що сказати, він відкидається на стілець і не зводить погляду із своїх рук.

- Ти підмовив її, щоб вона прикидалась  твоєю дівчиною і щоб батько дав тобі гроші і клуб?

Мені здалось, що вона більше це стверджує, ніж запитує.

- Звідки ти знаєш, що ми не разом?

- Це не складно здогадатись. Достатньо подивитись соціальні мережі твоїх друзів і розпитати Ніку.

І тут я розумію, що Марія Ігорівна знає, що весь цей час я їй брехала. Я одразу ж покриваюсь рум’янцем, мені стає дуже соромно перед цією жінкою.

- Марія Ігорівна, вибачте, - починаю я. – Я не хотіла вам брехати, але…

- Завжди є «але», - каже жінка.

- Мені дуже соромно перед вами.

- Соромно перед нею? А переді мною не соромно?! – починає кричати Микола на мене.

- Микола, припини! – заспокоює його мати.

- Ні, мамо! Вона прийшла і почала просити в мене ті гроші за те, що прикинеться  моєю дівчиною!

- Ти ж перший запропонував їй цю роль, а вона вирішила знайти вигоду. І в цьому всьому ніхто не винен крім тебе, сину.

- Мене?! – Микола вказує руками на себе.

- Якби ти поводився нормально, то ніхто би в тебе не відбирав клуб, машину і гроші, - спокійно каже Марія Ігорівна.

- Звісно, хто ще буде винен, як не я! – Микола встає і уже хоче йти.

- Стій! Вернись на місце! – різко підвищує голос жінка.

Хлопець зупиняється спиною до нас, повільно обертається і повертається на своє місце.

- Батько про це нічого не знає. У тебе є ще один шанс. Я не дуже підтримую це все, що ви задумали, тобто ти, Микола, але я тобі допоможу.

Ми двоє у нерозумінні дивимось на неї. Вона справді готова допомогти йому?

- Але є дві умови.

- Як без них, - пирхає хлопець.

- Якщо тобі не цікаво, то сьогодні ж тато про це дізнається, - починає шантажувати Марія Ігорівна свого сина. – І не бачити тобі нічого, - а ця жінка може бути строгою.

- Продовжуй.

- Ти перестаєш вештатись по тих вечірках із тими дівчатами.

Тепер зрозуміло де він був і з ким. Я чомусь не здивована, але мені трішки стає не приємно від почутого. Він знову був з кимось.

- І ви, двоє, - вона вказує рукою на мене і на Миколу, - починаєте демонструвати свої стосунки, які б вони не були. Так більш можливо, що тато повірить. І ще одне.

- Це вже третє, - каже Микола незадоволено.

Марія Ігорівна кидає на нього злий погляд і той одразу ж припинає свого язика.

- Микола, ти повинен викласти у соціальні мережі вашу спільну фотографію і разом ходити на різні заходи.