20. Микола

Я стою у коридорі і розмовляю із двома дівчатами і в моїх планах провести з ними двома цілу ніч. Я обнімаю брюнетку і блондинку, а в правій руці тримаю пляшку горілку, яка наполовину пуста .

- Дівчатка, може продовжимо у спальні? – заграю я.

Вони перекидаються поглядами і весело хихотять. Розумію, що зараз вони почнуть ламатись, але це лише з вихованості. В кінці кінців вони будуть біля мене в одному ліжку.

Я уже збираюсь іти на верх, як Міша – мій давній друг, з яким я дружу з дитинства, кличе мене з кухні і махає рукою.

- Ну, Міша! У мене тут справи! – кричу я і вказую на двох красунь по дві сторони від мене, але однаково підходжу до нього.

І за його великою статурою замічаю маленьку русяву дівчину з склянкою води в руках.

- Вероніка? – дивуюсь я.

Я думав, що вона не буде виходити з кімнати.

- То ти її знаєш? – каже Міша і дивиться на дівчину.

- Так. Це – Вероніка, - відповідаю байдуже.

-  Отже, Вероніко, - повертається блондин до неї і починає загравати.

- Не чіпай її, - кажу я і дивуюсь своїм словам.

Друг кидає на мене здивований погляд.

- Вона няня мого малого, - намагаюсь якнайбайдужіше сказати. Хочу, щоб він від неї відчепився.

- З нянями ще цікавіше, - він наближається до неї ще ближче.

Веронік дивиться на нього злим поглядом і різким рухом відходить від нього, так як не раз робила це зі мною, і швидко біжить на верх, розливаючи трішки води на підлогу.

- Спритна дівчина, - дивиться їй у слід Міша.

- Вероніко! – кличу її назад.

Вона зупиняється на сходах і повертається до мене обличчям. Її погляд карих очей благає, щоб я її не чіпав, щоб просто змовчав і вона спокійно змогла піднятись до Макара. Але я не слідую її бажанням.

- Ходи сюда! – кличу її до себе.

Вона не ворушиться, а продовжує дивитись.

- Мені потрібно до Макара, - видушує вона настільки тихо, що я не до кінця розумію, що вона сказала. Хоч я і п’яний, але можу додумати, що вона мала на увазі.

- Я тебе на довго не затримаю, - відповідаю я і замічаю здивований погляд дівчат.

А коли Вероніка підходить ближче, то вони із бридкістю дивляться на неї. Я і сам не завжди в захваті від неї. На ній, як завжди, простий одяг, макіяжу немає, а очі втомлені.

- Дівчатка, піднімайтесь на верх, а я зараз прийду, - кажу їм і легенько б’ю по сідницях.

Вони починаю хіхікати і єхидно, прикликаючи пальцем, ідуть на верх.

- Що ти в мене хочеш? – починає одразу вона.

- Ти пам’ятаєш те, що я казав?

- Так, пам’ятаю.

- Молодець, - я стою і дивлюсь на неї.

- Це все? Чи ще щось? – вона піднімає на мене карі очі.

- А ти ще щось хочеш? – наближаюсь ближче і фліртую.

- Микола, ти противний, - різко промовляє вона.

- Що ти сказала? – я не можу повірити своїм вухам.

- Що чув! Ти противний! Напився і намагаєшся зі мною фліртувати! Тобі не вийде! Я не ляжу з тобою в ліжко! – викрикує вона. Дівчина не на жарт розізлилась.

- Хочеш сказати, що ти у нас така вся пушинка?! Та ти також не свята! І зі скількома хлопцями ти переспала? Га? Думаю, що і зі мною змогла б!

Навкруги всі почали замовкати і спостерігати за нами. Вероніка хоче йти і , навіть, робить декілька кроків, але раптом зупиняється і обертається до мене із шаленою злістю в очах.
- Ти егоїст! Нікого крім себе не бачиш! Мені шкода твоєї мами. Вона не заслуговує такого сина, як ти!
- Та ти така сама шалава, як і всі в цьому домі! Думаєш, що твої батьки би пишались такою, як ти?!

- Не смій говорити про моїх батьків! – вона підходить ближче і тицяє в мене пальцем. – Ти нічого не знаєш!

- Я знаю достатньо! Ти сирота, яка має працювати на мене і виконувати кожну мою забаганку! Твої батьки би справді хотіли, щоб їхня донька була домогосподаркою в такому молодому віці!?

На її очі накочуються сльози.

- Не смій, - видушує вона з себе. – Ти не знаєш…

- Ти також нічого не знаєш про мене! Ти не знаєш, що трапилось між мною і батьком!

- Я хоч не називаю тебе бабніком, який трахає всіх підряд. Хоча маю всі підстави, так казати!

- Хочеш сказати, що ти не спиш?!

Вона мовчить. І я аж тепер розумію, що я сказав. Вона ще ні з ким не спала. Вероніка ще не займана.

- Ти справді ще не займана!? – починаю сміятись я. – Люди, ви тільки послухайте! Вона ще дівчинка! – кручусь кругом із бутил кою горілки і дивлюсь на усіх присутніх.

На мої слова домом лунає сильне здивування кожного гостя. Дівчата починають шептатись і сміятись, деякі вказують на неї пальцем.

Вероніка дивиться на кожного із них і сльоза котиться по її щоці.

Вона різко обертається і піднімається по сходах.

- Вероніко! Стій! – біжу за нею і ловлю за лікоть. – Я ще не закінчив! – вона не може піти, коли я тільки розігрівся.

Вона обертається і дає мені солодкого ляпаса по щоці. Він настільки сильний, що приводить мене одразу до тями. Впевнений, що на щоці залишився червоний слід від її пальців.

- Не чіпай мене! – викрикує вона.

- Вероніка, я лише хотів… - починаю я затинатися.

- Та візьми вже і трахни її! – кричить якийсь хлопець із натовпу, який спостерігає за нами. – Чого чекаєш?!  Тобі ж всі дівчата дають, чи це не так Микола!? – цей хлопець бере мене на слабо. – Чи ти не хочеш не займану?!

Вероніка хитає головою.

- Я не дамся тобі. Ніколи! – промовляє вона крізь зуби. – Як би ти не старався, цього не буде!

- Ооооо! – лунають голоси.

- Виходить, що є одна дівчина, Микола, яка тобі не доступна, - знову той хлопець.

Хто ж це? Я обертаюсь, хочу знайти власника голосу, але тут настільки багато людей, що мені це не вдається.

- Заткнись! – гаркаю я.

 - Микола! - лунає по всьому домі злий чоловічий голос і привертає увагу всіх.
Я обертаюсь і бачу перед собою червоного, як буряк, від злості, тата.
Він кидає сумки на землю.
- А ну позабирались з дому! Вже! Всі!
О , це я попав.
Я підходжу до нього.
- Стійте! Ніхто не розходиться! - кричу і змахую руками, щоб усі мої друзі залишились і боковим зором замічаю заплакану Вероніку, яка залишається стояти на сходах.
Вони зупиняються і не знаю, що робити, не знають кого слухати.
- Зараз же пішли! - кричить ще раз тато.
- Це мої гості і мені вирішувати чи залишатись їм чи ні! - кричу на нього.
- Ти ж, сучий сину! Ще смієш кричати на мене!? У що ти перетворив наш дім?! І де Макар?
- Макар із вашою любимою Веронікою!