19. Вероніка

Просинаюсь від того, що по мені хтось лазить. Маленькі ніжки і ручки, разом із дзвінким дитячим голосочком змушують мене повністю прокинутись.

- Ніка, - шепоче Макар і дивиться на мене своїми великими голубими оченятами. – Я хочу їсти, - у руках він тримає того зайчика, якого я йому подарувала.

- Уже встаю, - бурмочу я і різко піднімаюсь із ліжка.

Від цього руху мені трохи крутиться світ і темніє в очах, але я одразу ж стараюсь відновити рівновагу. Кидаю погляд на пластмасову тарілку, яка стоїть на маленькому столику із білого дерева. Беру в руки і розумію, що це салат Цезар. Обожнюю цей салат.

- Ходімо, - промовляю я і заодно жую салат.

Макар повільно, у синій піжамці із машинками,  йде за мною по сходах.

- Ніка, - шепоче хлопчик, коли ми уже доходимо до кухні.

- Так, - я нахиляюсь до нього, щоб почути.

- Ця дівчина дуже зла. Не лишай мене з нею, - Макар вказує маленьким пальчиком на рудоволосу дівчину, яка сидить разом із Миколою за столом на кухні. Вони щось весело обговорюють.

- Я бачу, що тобі уже краще, - промовляє Микола, коли замічає мене із Макаром.

- Так. Дякую за салат.

- Ціну за салат я вирахую із твоєї зарплати.

Він це зараз серйозно?

- Я можу тобі зараз віддати гроші за салат.

- Гаразд, - каже він і відпиває каву.

Такої відповіді я не очікувала. Я віддам йому гроші, щоб не бути винною і щоб він мені цим не потикав.
- Макар, сідай, - кажу хлопчикові і відсуваю стілець.

- Що це в тебе за іграшка така? – Микола дивиться то на брата то на Руслану. Розумію, що він хоче посміятись із брата.

- Це зайчик Фунтік. Мені його Ніка подарувала, - Макар простягає Миколі і демонструє іграшку.

Я спостерігаю за цим всім. Слухаю уважно, я не дозволю цим двом сміятись над малим.

- Ніка… - протягує Микола і дивиться на мене.

Я не бачу його погляду, бо уже готую малому сніданок і обернута спиною до Миколи і його пасії, але відчуваю його. Він змірює мене зверху до низу, спостерігає за моїми рухами, а коли я обертаюсь, то зустрічаюсь із його поглядом.

- Гаразд, котику, - Руслана вилазить з-під столу у його білій сорочці і я замічаю, що на ній немає білизни – Я тоді їду до дому. Приведу себе в порядок і приїду вечері, - вона нахиляється і цілує Миколу у щоку.

- Поцілунком в щоку не пройде, - хлопець ловить дівчинку за руку і притягує до себе ближче. Запихає свій язик їй у рот і садить собі на коліна.

- Вибачте, але тут дитина, - кажу я, бо мені надоїло дивитись на їхні любовні процедури.

- Ти просто ревнуєш, - каже Микола і відпускає Руслану.

Я закочую очі. Не хочу розпочинати цю безглузду розмову. Руслана піднімається на верх, а за декілька хвилин спускається у своєму вчорашньому одязі і з коричневою сумочкою в руках.

- Я уже викликав тобі таксі.

- Добре. Ти мене не проведеш? – зупиняється вона біля повороту у кухню.

- А ти не знаєш де вихід?

По виразі обличчя дівчини, я зрозуміла, що слова хлопця її образили. Руслана просто промовчала і вийшла.

- Тобі так важко було підійти до дверей? – промовляю я і шкодую про це.

- Так, важко. Я ніколи не проводжаю дівчат.

Я сідаю біля Макара, який із смаком їсть пластівці з молоком,  і доїдаю свій салат.

- Я так розумію, що салат тобі сподобався.

- Так, дякую. Я повинна щось сьогодні приготувати і прибрати, можеш купити продукти?

- Я закажу і їх привезуть. Я не в стані йти в магазин, - мимрить він.

- Гаразд.

- Але ти ще бліда. Я би не радив тобі ще братись за роботу.

- Мені потрібно працювати, - перечу я.

- Їсти на вечірку не готуй. Ми замовимо піцу. Лише потрібно Макарові щось їсти і тобі.

- Я приготую.

- А з тобою, що сталось? – запитується Макар і з тривогою дивиться на мене.

- Трішки прихворіла, - намагаюсь натягнути усмішку.

- То може ти віддихни, а Микола усе зробить, - пропонує Макар і з маленьким страхом дивиться на брата.

- Я? – Микола руками вказує на себе. – О, ні. Я і приготування їжі – речі не сумісні.

- Будеш робити під моїм контролем, - пропоную я.

- Микола, давай. Буде весело, - Макар уже загорівся цієї ідеєю.

- Одна умова, - брюнет виставляє вказівний палець. – Ви, двоє, - вказує пальцем на мене і на Макара, - мовчите про вечірки. Особливо, ти, Макар.

- Добре, але приготуй їсти, а Ніка віддихне.

Мені такого би хлопця, як Макар, але він трішки замалий для мене.

- Все домовились, брат, - Микола простягає малому кулачок.

Вони стукаються кулачками і я не вірю своїм очам. Миколи настрій змінюється щосекунди. То він мене дістає, не любить брата, то вже з ним кулачками б’ється і готовий варити їсти під моїм керівництвом. На це буде весело подивитись.

- Я замовляю зараз продукти, - Микола також загорівся.

Я із радістю дивлюсь на цих двох хлопців і уже не дочекаюсь, коли Микола розпочне готувати.

Приблизно за пів години кур’єр доставки «Glovo» доставляє усі продукти, які Микола замовив.

- Ти уже придумала, що повинно бути із цього всього? – брюнет вказує на гору їжі.

- Так, - кажу я і допиваю свій чай.

- А можна я допоможу? – запитується Макар.

- Звісно.

- Набирай у каструлю воду і клади на газ, - починаю вказувати.  – Тепер нарізай м'ясо і кидай його на сковорідку.

- Це будуть ті макарони? – запитується Макар і подає братові м'ясо.

- Так.

- Ура!

- Що це за макарони? – Микола відволікається на мить.

- Це найсмачніші в світі макарони – Макар весело щебече.

- Я їх ще не їв.

- От зараз і попробуєш, - кажу я і з захватом слідкую за цим всім.

Микола чемно виконує все те, що я скажу. Якби він був таким, то це був би ідеальний чоловік. Ми сміємось, коли Миколі щось не виходить і за це він не обдаровує мене злим поглядом і злими словами. Він сам сміється і усмішка у нього прекрасна.