18. Микола

Її плечі піднімаються і опускаються разом у такт із її диханням. Довге русяве волосся спадає, навіть у темноті і на п’яну голову я бачу його блиск. Напевне, Вероніка багато часу приділяє своєму волоссю.

Вона обернена до мене спиною, а я хочу, я жадаю, щоб вона обернулась до мене. Подивилась мені в очі.

- А тебе це хвилює?

- Ти завжди відповідаєш питанням на питання? – мій гнів починає наростати з кожною секундою.

Вероніка повертається до мене обличчям і дивиться своїми карими глибокими очима. Від її погляду по моєму тілу біжать мурашки.

- Я поставив тобі питання і хочу отримати відповідь, - спираюсь рукою на стіну і перегороджую їй шлях.

Нахиляюсь до неї ближче і дихаю просто на неї. Вона кривиться від запаху алкоголю і сигарет. Вероніка відводить обличчя в сторону і прикриває обличчя рукою.

-  Не подобається? А я думав, що тобі сподобався наш поцілунок, - єхидно посміхаюсь і наближаюсь до неї ще ближче.

Вона різко кидає на мене злий погляд, її очі горять і я розумію, що сказав саме те, що хотів, щоб вона загорілась, щоб її це рознервувало.

Її пухкі губи стискаються у одну лінію, дихання стає важким.

- Відійди від мене.

- Ні.

- Микола, дай мені пройти, - промовляє вона кожне слово по складах.

- Невже ти мене не хочеш?

- Не хочу. Йди до інших дівчат, які тебе хочуть. І тобі треба вже спати, - Вероніка старається зберігати спокій.

- Спати я би не відмовився, - протягую я. – Може ти мене проведеш? – заграю очима.

Вона мотає головою і обходить мене з іншої сторони.

- І не потрібно! На мене уже чекає Руслана! – гукаю їй у спину.

Хочу, щоб ці слова її зачепили, але вона ніяк не реагує, навіть, не обертається.

Я іду до себе в кімнату, на моєму ліжку уже глибоким сном спить Руслана. Її ідеальне тіло прикрите тоненьким покривалом, а волосся розкуйовджене у різні сторони і прикриває її обличчя.

Я лягаю на ліжко і закриваю очі. Усе навкруг починає крутитись і літають літачки, від тієї кількості алкоголю. Я відкриваю очі і літачки зникають.

Вкотре переконуюсь, що я випив достатньо, щоб мій сон був міцний. Отже, тепер залишається заснути. Можливо, нині я зможу нормально поспати.

Я закриваю очі і знову літачки, все крутиться, таке відчуття, що я падаю. І падаю у темну прірву. Я знову відкриваю очі.

Таке проробляю декілька разів. І я засинаю лише на декілька хвилин і знову просинаюсь. Кожного разу кидаю погляд на годину. Зараз половина шостої ранку. І я знову не сплю. Чудово! Що мені ще може допомогти, як не алкоголь? Наркотики? Але ні, з наркотиками я гратись не збираюсь. Хіба, що випити велику кількість снодійного.  І то не знати, чи допоможе.

Я лежу ще близько двох годин і уже не можу. Мене починає боліти спина, а разом із нею голово і сушити.
Якби я спав, то голова би не боліла. Я встаю і йду у ванну. Приймаю холодний душ, щоб проснутись і приводжу себе в порядок. Кидаю погляд у дзеркало і замічаю на шиї два величеньких засоси. Проводжу по них пальцями і згадую вчорашній вечір. У пам’яті зринає Вероніка. Наш поцілунок у ванній і те, як я хотів її поцілувати біля дверей Макарової кімнати.

І чим я думав? Не спорю, я був дуже п’яний, невже настільки, щоб лізти до цієї сірої мишки, до цієї зануди. Добре, що про це ніхто не знає, окрім мене і неї. Впевнений, що вона не буде про це розголошувати.

Я одягаюсь у спортивні чорні штани і білу футболку. Повільно по сходах спускаюсь на низ. Вітальня уже не здається такою брудною, якою була вчора. Вона виблискує чистотою, лише легенький відтінок червоного кольору на білому килимі. Так вийшло, що Руслана порозливала вино.

Проходжу дальше по домі і на кухні зустрічаю Вероніку, яка затято намагається відтерти поверхню стола від плям.

- Добрий ранок, - вітаюсь я.

Вона піднімає втомлені очі і мовчить.

Я відкриваю холодильник з надією, що там буде щось смачненьке, але мене зустрічають пусті полички, лише на одній стоїть паперова упаковка молока, яке мене не врятує.

- Де їжа? Чому ти ще нічого не приготувала?

- Я приготувала, але всі твої друзі з’їли. Принесеш продукти і я приготую.

- Чорт! – гримаю дверима холодильника.

Вероніка навіть не злякалась, а продовжує спокійно витирати стіл.

- Ти повинна щось приготувати. Зараз проснеться Руслана і ми повинні поснідати.

Вона відривається від роботи.

- Будуть продукти – буде їжа.

- А ти сама не хочеш їсти?

- Ні.

- Не бреши, - дивлюсь на її бліде і втомлене обличчя. – А Макар?

- У нього є пластівці з молоком. А ти не любиш пластівці.

Вона має рацію. Я ненавиджу пластівці, тим більше, з молоком.

- То сходи в магазин і купи, - бурчу я.

- Це твоя робота, забув? – вона направляється у ванну кімнату.

Я наливаю собі води і роблю декілька глотків. Хочу позбутись сухості і тошноти.

Раптом чую, як у ванні щось голосно падає. Ставлю склянку і біжу туди.

- Вероніка? – дівчина лежить на білій плитці непритомна.

Я нахиляюсь біля неї і починаю легенько бити по блідому обличчі і бризкати холодною водою.

Що з нею сталось? І що робиться в таких ситуаціях?

Вона не просинається. Прикладаю два пальці на шию і чую пульс. Отже, вона жива. І це дуже добре. Не маю бажання бути свідком чиєїсь смерті.

Швидко відкриваю шафку у ванній, в якій стоїть аптечка. Читаюсь надписи на різних баночках і чому їх так багато? Нарешті, знаходжу нашатирний спирт. Виливаю його на ватку і прикладаю до носа Вероніки. Через декілька секунд її обличчя і тіло починає реагувати. Вона починає кривитись і відвертатись. Я  продовжую дальше заставляти її нюхати цю ватку.

- Забери це від мене, - каже вона і відвертається.

- Нюхай! Ти маєш прокинутись! – кричу на неї я.

- Я проснулась! – декілька секунд тому вона була непритомна, а вже зараз кричить на мене.