1. Вероніка

Можливо я і справді перегнула палку, коли почала фліртувати із тим барменом, але я була дуже зла на Миколу і заледве стримувала себе. Але усе обійшлось.

Зараз, коли я лежу у теплому ліжечку і світлі сонячні промені падають на мене, то намагаюсь згадати, як так склалось, що я так легко пробачила йому той поцілунок. Можливо все через те, що… я справді його кохаю. Але десь усередині мене з’являється маленький страх, як тільки я думаю про кохання до цього нестабільного хлопця. Страх, що він знищить мене.

Мій погляд спрямований на вікно, хоча я нічого не бачу, окрім світлого неба. Я намагаюсь прислухатись, що відбувається у квартирі і я впевнена, що Микола поруч. І моє відчуття мене не підводить.

Чую, як він намагається тихо ступати по коридорі, але це йому не вдається, крок у нього занадто важкий і підлога уже трішки скрипуча. Він легко підходить до дверей і прочиняє їх.

- Доброго ранку, - широко усміхається брюнет. – Водички? – запитується він і простягає мені кружку із водою.

Від однієї думки про воду, мене охоплює непереборна жага зволожити горло, а також усі мої нутрощі.

- Голова не болить? – із турботою в голосі запитується він.

Я самими очима даю зрозуміти йому, що ні і п’ю безжально воду, так ніби, це остання вода на землі і я не хочу, щоб вона дісталась комусь, окрім мене.

- Що там на тарілці? – одразу ж запитуюсь я, коли припиняю пити воду, а у ніс вдаряється запах чогось смачного.

- Вирішив приготувати сніданок, ти ж не проти, що я трішки погосподарював на твоїй кухні?

- Ні, - з усмішкою відповідаю я і зручніше вміщаюсь на ліжку.

Микола дає мені тарілку із бутербродом і чашку кави. Він бере таке ж саме і собі і сідає біля мене. Спиною спирається на стіну.

- Вероніко, - починає Микола якимось не таким голосом, який був декілька секунд тому.

Я із повним ротом дивлюсь на нього і чекаю поки він продовжить.

- Ти пам’ятаєш, що вчора було? – із легеньким острахом запитується він.

І зараз у мене виникає думка, чи то може підіграти і заодно перевірити наскільки він зі мною чесний. Цікаво, чи він розповість мені усю правду. Я ж пам’ятаю усе.

Я пережовую їжу до кінця і глибоко вдихаю.

- Микола, вибач, - починаю я. – Мені справді дуже соромно за свою поведінку. Я не повинна була так напиватись і залицятись до якогось хлопця і  бармена. Мені потрібно було продовжити тебе шукати або принаймні подзвонити. Вибач, - трішки прибрехала я.

У Миколи трішки шоковане обличчя, але він швидко себе опановує і бере мене за руку.

- Вероніко, це все, що ти пам’ятаєш?

- Так, а було ще щось?

- Так, - він важко вдихає.

Невже він розповість мені усю правду?

Я дивлюсь на нього і мовчу. Чекаю.

- Насправді все було трішки по іншому.

Я бачу, як його голубі очі не дивляться на мене, а бігають у різні кути кімнати, він бере мою руку в свою, важко вдихає і починає розповідати усю правду.

Я вирішую підіграти, щоб не видати себе і трішки своєї брехні.

- Вероніко, не ображайся зараз, будь ласка, - просить Микола і не зводить з мене очей.

І зараз я розумію, що зробила гірше собі. Пам’ятати усе це і розуміти, що вчора я була у нетверезому стані і чути це дві різні речі.

Кожне його слово про той поцілунок б’є мене у саме серце і я переживаю ще раз ті самі емоції, що й вчора.

Очі стають повні сліз, я відвертаю обличчя від Миколи і швидко кліпаю очима, щоб спинити цей потік.

- Так, я пригадала, - намагаюсь говорити так, щоб мій голос не був ламаним.

- Вероніко, - хлопець тягнеться до мене і повертає моє обличчя до себе. – Я тебе кохаю і ні на кого не проміняю. Чуєш? – великими пальцями він витирає мої сльози, які уже виступили на щоках.

Я киваю.

- Дякую, що розповів усе, як було насправді. Ти міг і збрехати.

- Міг, але я хочу, щоб у нас була повна довіра один до одного. Стосунки не стерплять брехні, окрім того, ця історія могла б вилізти рано чи пізно і тоді було би набагато гірше.

- Ти правий, - кажу я і падаю у його сильні обійми.

Микола обіймає мене міцно і цілує у маківку.

- Твоє волосся має дуже дивний запах, - сміється він.

- Це все через твій клуб, - пирхаю я і повертаюсь до нього уже обличчям, проводжу рукою по його волоссі.

- Надіюсь на наступний раз, коли ти прийдеш в клуб, то така ситуація не повториться.

- Я також на це надіюсь, але поки що у мене немає бажання туди йти, - кажу я і накручую пасмо свого русого волосся на кінчик вказівного пальця, як мала дитина.

- Я не буду примушувати тебе туди йти.

- Що ти з ним зробив? – запитуюся раптом я і застаю здивоване обличчя хлопця, який не розуміє мого запитання. – Куди дівся той брутальний хлопець, якому ніхто ніколи не був потрібен?

Микола починає голосно сміятись.

- Він влюбився, - відповідає він і починає мене цілувати спершу у чоло, а потім знаходить мої губи.

- Стій, стій, - зупиняю його рукою. – Ти зуби то чистив, а я – ні, - кажу я і швидко підіймаюсь із ліжка і біжу у ванну.

- Я і душ приймав! – чую голос Миколи і розумію його намір.

- Я також зараз прийму! – кричу йому із дверей ванної кімнати.

Відкриваю краник у ванній і прислухаюсь до його кроків. Дверна ручка повільно опускається і двері тихо відчиняються. Я обертаюсь до нього спиною і повільно знімаю із себе спортивні шортики, у яких спала. Знаю, що він дивиться на мене, тому і роблю кожну свою дію повільно.

Микола заходить і стає з-заді мене. Відчуваю його дихання у себе за спиною. Руками збираю своє волосся у пучок і затягую його резинкою. Микола підходить ближче і повільно проводить рукою по моїй шиї. Від цього дотику по тілу біжать мурашки і приємне відчуття з’являється унизу живота.

Його руки опускаються нижче, вони повільно ловляться за тоненьку тканину сірої футболки і стягують її з мене через голову.