Розділ 2. Квітка для гербарію: Ціна ілюзій

Другий курс зустрів мене відчуттям, що я вхопила Бога за бороду. Ми з Лєною вже не були тими «сліпими кошенятами», що на першому курсі. Ми були «діловими». Зимова сесія здана між гулянками, у кишені — порожнеча замість стипендії, але в голові — впевненість, що я розгадала код цього життя. Наближалося літо, моє 19-річчя і чергова практика у сосновому лісі.

Свято на попелищі дружби Той день народження в таборі мав стати моїм тріумфом. Ми з Лєною підготувалися: випивка, закуски, стіл у їдальні накритий. Зараз мені мерзенно згадувати, як я тоді повелася. На свято я запросила лише «своїх», модних. Мало того, що я не покликала підгрупу Маринки, так я ще й холодно проігнорувала її привітання. А Маринка… вона ж була єдиною, хто допоміг мені, коли в батьків було зовсім скрутно. Вона позичила мені 500 гривень — космічні гроші для студентки, які я так і не повернула. Я просто викреслила її, бо вона не вписувалася в мій новий «стиль».

Сергій: Вовк у масці кандидата наук У самий розпал вечірки з’явився він. Сергій. Білявий, високий, підкачаний, з ногами футболіста. Я була на підпитку, світ плив, але я бачила, що він привертає увагу до мене. Тієї ночі охоронець розганяв нашу компанію і сказав, що Сергійко поранив вухо. Мені було байдуже — аби тільки «заземлитися» від алкоголю.

Але наступного ранку ми познайомилися. І я пропала. Він сипав фактами: кандидат наук, тато — священник, манери, виховання… Ну не міг він бути покидьком! Мені було 19, йому — 29. Всі мої роботи, щоденники практики, гербарії полетіли в прірву. — Я теж тут навчався, — казав він, — усім носив гостинці й мав оцінки, які хотів.

Я закохалася до нестями. На практиці біля річки він робив спроби інтиму, але я дала відсіч. Його фраза: «Твоя мама квіточку ростила не для мене…» — тоді здалася мені благородною. Фу, як же бридко зараз це згадувати. Йому просто хотілося дотиснути мене, тому він запросив мене після табору на Десну.

Десна і початок божевілля Я прилетіла додому на крилах: «Мамо, я зустріла хлопця мрії!». Мене, наївну дитину, відпустили з незнайомцем. А там — намет, вино, зоряне небо і сон, який став реальністю. Після того він приїздив до мене в село, але до самого двору ніколи не підходив — ніби боявся. Секс, ще раз секс… і в моїй голові щось зламалося.

Я відчула небувалу силу. Я гарна, я кохана, я студентка! Ця ейфорія переросла в марення. Я почала цікавитися Богом, говорити дивні слова, мені здавалося, що я можу все. Останньою краплею став дзвінок. — Я тебе люблю, — сказала я. Тиша. А потім його візит і вирок: «У нас просто дружні відносини. Не плач, знайдеш іншого».

Спуск у пекло Це був вибух. Я перестала спати. Вночі — адекватна, вдень — некерована. Я брала Біблію, йшла до мами й називала її бісом. Тато тримав, мама колола якісь уколи… Вони боялися людського осуду, боялися везти мене в лікарню. «Що скажуть люди?» — було важливіше за мій стан.

Мене везли ніби в багажнику знайомих до бабок-екстрасенсів, так я це відчувала. Я почувалася маленькою тваринкою, загнаною в кут. Сусіди приходили дивитися на мене, як на екзотичне звірило. Село вже знало — я зійшла з розуму.

Одного разу я почула, як тато наполягає на лікарні. Я вибігла: — Ми їдемо до Сергія? Я виходжу заміж? — Так, доню, — збрехав тато, щоб я просто сіла в машину.

У день поїздки я встала, наче на весілля. Чепурилася, чекала на свого «єдиного». Мама голосила на весь дім, а тато гримав на неї, щоб мовчала і не руйнувала мою останню ілюзію. Я вийшла зі спальні з гордо піднятою головою, в очікуванні вінця…

А прокинулася від жахливої нудоти. Стеля біло-зелена. Хотіла повернутися — не можу. Прив’язана.

Так Катерина отримала свій перший ляпас від життя. Вона хотіла бути Богом, а стала пацієнткою, зафіксованою на ліжку.