Розділ 62

Пізнього ранку, ближче до обіду, доктор Мейсон зайшов у лазарет з паперами і суворим виразом обличчя.

— Ну що ж, Дрейку, вітаю, — почав він, переглядаючи результати аналізів. — Все добре, можеш покинути лазарет. Але… — він підняв палець, обіцяючи продовження, — ось тобі пачка вітамінів, приймай їх регулярно. І не забувай, що організм в тебе ще ослаблений. Тож жодних подвигів найближчими днями.

Дрейк з полегшенням видихнув і усміхнувся.

— Дякую, докторе. Постараюся не порушувати ваш суворий режим.

Мейсон тільки хмикнув, кинувши пачку вітамінів на столик, і пішов. Дрейк зібрав свої нечисленні речі і, прихопивши видані препарати, попрямував до своєї кімнати в супроводі Калі.

— Ну що, герою, хочеш пообідати з усіма чи краще принести тобі сюди поїсти? — спитала вона, поки вони йшли коридором.

Дрейк замислився лише на мить.

— Знаєш, давай тут у кімнаті. Здається, мені потрібно ще трохи тиші.

— Як скажеш, — усміхнулася Калі. — Ти тільки приведи себе до ладу, а я все організую.

Дрейк кивнув, з подякою подивившись на неї, і пішов у душ, насолоджуючись нарешті відчуттям чистоти. Калі тим часом заглянула до їдальні, домовилася з кухарем і забрала на таці дві порції: тушковане м'ясо з овочами, свіжий хліб та курячий бульйон. Вона знайшла пару яблук на десерт і навіть роздобула пляшку червоного вина, заховану в дальній шафі кухні. Коли вона повернулася, Дрейк ще був у душі. Калі накрила на маленькому столику, що стояв біля стіни. Вона поставила тацю з їжею, розлила вино у дві склянки і присіла на стілець. Незабаром двері ванної відчинилися і Дрейк вийшов, витираючи волосся рушником.

— Пахне божественно, — сказав він, помітивши накритий стіл. — Ти навіть вино знайшла?

Калі посміхнулася, схрестивши руки на грудях.

— Знаєш, мені не вперше знаходити рідкості у цьому Сховищі.

Дрейк сів за стіл, насолоджуючись приємним моментом.

— Дякую, Калі. Правда. Не лише за це. За все.

Вона злегка усміхнулася йому у відповідь.

— Просто їж, герою. Тобі треба відновити сили.

Вони їли мовчки, насолоджуючись смаком простої, але ситної їжі. Вино приємно доповнювало обід, створюючи атмосферу затишку, якої обом так не вистачало в останні дні. Коли обід добіг кінця, Дрейк відставив порожню тарілку і відкинувся на спинку стільця, дивлячись на Калі.

— Калі, — почав він, його голос був серйозним, але м'яким, — може, поговоримо?

Вона, ніби прочитавши в його тоні та погляді, що він хоче сказати, встала зі свого стільця, підійшла до нього і, не кажучи ні слова, обійняла. Її руки ковзнули йому на плечі, а очі зустрілися з його.

— Ти певен, що хочеш говорити? — тихо спитала вона, нахиляючись ближче.

Її губи були вже так близько, що Дрейк відчув їх тепло, перш ніж вона поцілувала його. Цей поцілунок був іншим: ніжним, глибоким, але сповненим невимовних емоцій.

— Знаєш, — видихнув він, ледве відсторонившись, — я волію помовчати.

Калі усміхнулася, перш ніж знову торкнутися його губ. Він обійняв її, притягнувши ближче, відчуваючи, як між ними нарешті руйнується невидима перешкода. Дрейк підвівся зі стільця, міцно тримаючи її в обіймах. Їхні поцілунки ставали все більш пристрасними, поки вони не опинилися на ліжку. Калі відчувала, як його руки, ще слабкі після хвороби, обережно торкаються її, ніби він боявся, що вона зникне. Вона сама була сповнена бурхливих емоцій: страх за його життя, пригнічені почуття і, нарешті, довгоочікуване полегшення — все це виплеснулося в їхньому зближенні. Слова більше не були потрібні. Цієї ночі вони остаточно стерли дистанцію, яка так довго заважала їм бути разом.

Вони лежали в тиші, притулившись одне до одного. Проста кімната сховища зараз здавалася спокійною і такою затишною. Дрейк провів пальцями по волоссю Калі, потім притис губи до її скроні.

— Калі, — тихо промовив він, його голос був низьким, трохи хриплуватим, але твердим. — Я кохаю тебе.

Калі підвела голову і зустрілася з його поглядом. Її очі блищали, а на губах з'явилася легка, ніжна усмішка.

— Я теж тебе кохаю, Дрейку, — сказала вона, її голос тремтів від щирості.

Він знову нахилився до неї, і їхні губи зустрілися у довгому, чуттєвому поцілунку. Це було як остаточне підтвердження їхніх слів, їхніх почуттів, їх рішення.

Коли Калі відсторонилася, її очі іскрилися веселим вогником.

— Ось і поговорили, — з усмішкою сказала Калі. — Чи ти ще щось хочеш обговорити?

Дрейк розсміявся, а потім, не кажучи жодного слова, знову поцілував її. У цьому поцілунку було все: подяка, радість, полегшення та тиха обіцянка, що вони тепер разом, незважаючи ні на що.

— Думаю, тепер усе зрозуміло, — прошепотів він, ледве відсторонився.

Калі тільки усміхнулася, затишно вмостившись на його грудях, слухаючи, як рівно б'ється його серце. Вперше за довгий час вони обоє почувалися щасливими. Дрейк ліниво водив пальцями по плечу Калі, насолоджуючись рідкісним моментом спокою. Вони обоє здавалися умиротвореними, хоча десь у глибині душі розуміли, що цей спокій не може тривати вічно.

— То що далі? — тихо спитав він, порушивши тишу.

Калі трохи підвелася, спираючись на лікоть, і подивилася на нього.

— Я давно хотіла відвідати свою бабусю, — відповіла вона. — Не бачила її вже кілька років. Думаю, настав час виправити це.

— Бабуся, значить? — з легкою усмішкою перепитав Дрейк. — Мені здається, я можу скласти тобі компанію.

— Серйозно? — Калі щиро здивувалася, але її обличчя осяяла тепла усмішка. — Це буде чудово. Думаю, вона захоче познайомитися з тобою.

Дрейк кивнув.

— З радістю з'їжджу. Але що ж потім?

Калі задумалася, проводячи пальцями по його грудях.

— Потім? Життя покаже, — відповіла вона з легкою усмішкою. — Пустки ніколи не дають нудьгувати. Напевно, на нас чекає щось нове, цікаве. Може, знову врятуємо світ… чи хоча б кілька поселень.

Дрейк посміхнувся.