Розділ 58

Доктор Мейсон сидів за своїм робочим столом, оточений пробірками, медичними інструментами та мікроскопами. Його обличчя виражало напружену зосередженість, доки він аналізував зразки мутантів, взяті з лабораторії. Кожен зразок давав лише часткову інформацію, а час був проти нього.

Калі сиділа на стільці біля кушетки, де лежав Дрейк. Його обличчя стало ще блідішим, дихання важким і нерівним. Вона постійно стискала і розтискала його руку, ніби намагалася передати йому частину своєї енергії.

— Як він? — коротко спитав Аарон, зазирнувши до лазарету.

— Все гірше, — похмуро відповіла Калі, не відводячи очей від Дрейка. — Докторе, ви щось знайшли?

Мейсон, не відриваючись від роботи, кинув через плече.

— Якщо ти хочеш, щоб я знайшов рішення, не заважай мені працювати.

Але за годину, коли Дрейк почав сильно тремтіти, Калі не витримала і встала, підійшла до столу Мейсона.

— Докторе, прошу вас! Йому стає гірше з кожною хвилиною!

Мейсон, не відриваючись від мікроскопа, різко відповів:

— Якщо ти відволікатимеш мене, я попрошу тебе піти геть звідси.

Калі завмерла, стиснувши зуби, але повернулася до Дрейка. Вона більше не говорила, але її погляд, сповнений відчаю, був промовистіший за слова.

Минуло кілька годин. У лазареті панувала важка тиша, яку порушували лише звуки роботи обладнання. Мейсон раптом підвівся, схопив одну з пробірок з готовим розчином і глянув на Калі.

— Я знайшов протиотруту, — сказав він. — Вона має спрацювати, але жодних гарантій я поки що дати не можу.

Калі схопилася з місця.

— Вводьте йому зараз же!

Доктор уже готував шприц. Підійшовши до Дрейка, він зробив ін'єкцію, ввівши препарат прямо у вену. Калі, затамувавши подих, стежила за його діями, стискаючи кулаки так сильно, що побіліли кісточки. Декілька хвилин нічого не відбувалося. Потім тремтіння в тілі Дрейка припинилося, дихання стало рівнішим. Його обличчя, все ще бліде, набуло трохи більше барв.

— Він… він видужає? — спитала Калі, її голос тремтів від надії.

Мейсон видихнув, знімаючи рукавички.

— Його стан стабілізувався. Небезпека минула.

Калі прикрила обличчя руками, стримуючи сльози.

— Дякую…

Доктор, присівши поряд, пояснив:

— Його організм дуже ослаблений. Можливо, він проведе без свідомості кілька днів, але тепер я впевнений, що він видужає.

Калі сіла назад до Дрейка, знову взявши його руку. Вона відчувала полегшення, але всередині все ще було тривожно. Вона прошепотіла ледь чутно:

— Ти сильний. Ти виберешся. Я буду поряд.

Доктор Мейсон схрестив руки на грудях і пильно подивився на Калі, яка сиділа біля кушетки, тримаючи Дрейка за руку.

— Калі, ти мусиш відпочити, — сказав він суворо. — Якщо звалишся від виснаження, це йому не допоможе.

— Я не можу його залишити, — вперто відповіла вона, навіть не поглянувши на доктора.

Мейсон тяжко зітхнув, але сперечатися не став. Він знав, що переконати її зараз неможливо. Натомість він зайнявся своїми обов'язками, кинувши лише коротке:

— Добре. Тільки не заважай мені працювати.

Калі залишалася в лазареті весь час. Вона лише зрідка дозволяла собі заплющити очі, сидячи в кріслі, але навіть тоді її сон був неспокійним і коротким. Аарон і Кай приходили до неї, приносячи бутерброди та каву.

— Ти хоч щось їси? — докірливо запитав Кай, ставлячи перед нею чергову тарілку.

— Не можу, — відповіла Калі, але, помітивши його погляд, знехотя взяла бутерброд і зробила маленький укус.

Аарон сів поруч із нею і, м'яко поплескавши по плечу, сказав:

— Він сильний, Калі. Впорається.

Калі кивнула, але нічого не відповіла. Всередині її розривали тривога та почуття провини.

Доктор Мейсон за кілька годин підійшов з результатами аналізу. Він перевірив життєві показники Дрейка та провів тести на залишки отрути.

— Гарні новини, — повідомив він, звертаючись до Калі. — Отрута повільно виводиться із його організму. Протиотрута працює.

— А погані є? — запитала Калі.

— Організм все ще ослаблений. Йому буде потрібна допомога, щоб швидше відновитися. Я введу додаткові препарати.

Доктор приніс крапельницю і встановив її на стійку. Він ввів у вену Дрейка розчин, який мав підтримати його життєві сили та прискорити виведення токсинів.

— Це все, що я можу зробити, — сказав Мейсон, перевіряючи обладнання. — Тепер лишається чекати.

Калі мовчки кивнула і знову сіла в крісло поруч із Дрейком. Її пальці стиснули його долоню. Вона не збиралася йти. Доктор кинув на неї погляд, сповнений суміші поваги та втоми, але нічого більше не сказав. Він знав, що ця жінка нізащо не залишить Дрейка одного.