Розділ 57

Дрейк підійшов до центру установки, де височів кристал, сяючий тьмяним, але зловісним світлом. Його поверхня переливалася відтінками синього та фіолетового, а низький гул, що йшов від нього, здавався вібрацією самої землі.

— Ця штука виглядає так, ніби вона знає, що ми збираємося зробити, — пробурмотів Кай, прикриваючи спину Дрейка.

— У неї немає вибору, — озвався Дрейк, виймаючи заряд, який вони взяли у Мейсона. Цей пристрій, створений для точкової нейтралізації енергетичних установок, був останнім зі свого роду.

Калі напружено стежила за його діями.

— У нас буде рівно дві хвилини після активації. Все має пройти без помилок.

Аарон оглядав коридори, прикриваючи їх від можливої нової хвилі мутантів.

— Поспішайте, у мене не безкінечні патрони.

Дрейк акуратно закріпив заряд на поверхні кристала. Пристрій миттєво почав вивільняти енергетичні імпульси, порушуючи стабільність генератора. Кристал засяяв ще яскравіше і повітря навколо нього почало нагріватися.

— Готово! — крикнув Дрейк, відступаючи від установки. — Тікаємо!

Друзі кинулися назад коридорами, стіни яких тепер тремтіли і покривалися тріщинами. Світло аварійного освітлення мерехтіло, додаючи хаосу обстановці.

— Залишилась хвилина! — нагадала Калі, тримаючись поряд із Дрейком.

Коли вони майже досягли виходу, чергова хвиля мутантів перекрила їм шлях. Ці були більші і сильніші за попередніх.

— Ми не встигнемо прорватися через них! — крикнув Кай, прицілюючись.

Аарон оцінив ситуацію і повернувся до Калі.

— В тебе є гранати?

Вона дістала одну з невеликих вибухівок.

— Не зовсім, але це може допомогти.

— Тоді підірвемо прохід. Це затримає їх.

Калі швидко закріпила вибухівку на стіні поряд із коридором. Всі відступили на безпечну відстань, і за кілька секунд вибух перекрив шлях мутантам.

— Чудова робота! — крикнув Аарон. — Тепер валимо звідси!

Коли вони вибігли за межі будівлі, часу залишалося менше ніж десять секунд. Друзі сховалися за масивними рештками стіни неподалік.

— Усі цілі? — спитав Дрейк, оглядаючи друзів.

Не встиг він закінчити фразу, як земля під ногами здригнулася, а будівля за ними вибухнула. Спершу був яскравий сплеск світла, потім хвиля вибуху, і нарешті — гуркіт, коли руїни обрушилися, ховаючи залишки установки. На мить все стихло. Тільки пил та залишки руйнувань нагадували про те, що сталося.

— Ми зробили це, — видихнув Кай, спираючись на стіну.

Калі, обтрушуючись від пилу, подивилася на Дрейка.

— То була основна загроза. Думаєш, тепер можна буде розслабитись?

Дрейк стомлено усміхнувся.

— Не знаю. Але з цією справою ми впоралися.

По дорозі назад до Сховища 17 друзі майже не розмовляли. Кожен обмірковував пережите. Дрейк іноді поглядав на Калі, яка виглядала задумливою, але спокійною. Коли вони дісталися до сховища, доктор Мейсон видихнув з полегшенням, хоч і спробував приховати емоції за звичною суворістю.

— Відмінна робота. Це була наша остання велика місія. Тепер подивимося, куди нас приведе майбутнє, — сказав він, приймаючи звіт про виконане завдання.

Друзі переглянулись. Вони розуміли, що їхня велика місія завершилася, але майбутнє залишалося невизначеним. Пізніше, сидячи у спільній кімнаті, вони дозволили собі трохи розслабитися. Аарон і Кай згадували бій із мутантами. Калі тихо сиділа поруч із Дрейком, розглядаючи свої руки.

— Щось не так? — спитав він тихо, нахиляючись ближче.

— Просто гадаю… що тепер? — відповіла вона.

Дрейк усміхнувся, дивлячись у її очі.

— Тепер ми живемо. Потім вирішимо, що далі.

Вечеря у Сховищі 17 проходила жваво. Аарон з Каєм усе ще сперечалися про свою тактику в бою, а Калі сиділа поруч із Дрейком, мовчки слухаючи їхню розмову. Дрейк, хоч і виглядав трохи втомленим, намагався підтримувати розмову.

Аж раптом його рука з шумом опустилася на стіл і він похитнувся.

— Дрейку? — Калі насупилась, побачивши, як його обличчя зблідло.

Він не відповів. Спробував підвестися, але ноги підкосилися і він звалився на підлогу.

— Дрейку! — скрикнула Калі, миттєво схилившись над ним.

Усі розмови припинилися. Аарон і Кай підбігли, допомагаючи перевернути його на спину.

— Що з ним? — стривожено спитав Кай, дивлячись на його заплющені очі.

— Не знаю, — тремтячим голосом відповіла Калі. — З ним щойно було все гаразд!

Аарон, підхопивши Дрейка під руки, сказав:

— Треба негайно віднести його до Мейсон.

Коли друзі занесли Дрейка і поклали його на кушетку, він уже починав трохи тремтіти.

— Що трапилося? — спитав Мейсон, оглядаючи пацієнта.

— Ми не знаємо! — швидко сказала Калі. — Він просто впав, наче сили його покинули.

Мейсон ретельно оглянув тіло Дрейка, поки не помітив маленьку, майже непомітну подряпину на його шиї.

— Ось воно, — сказав він, насупившись.

— Що це означає? — спитала Калі, дивлячись на Мейсона широко розплющеними очима.

Доктор нахилився ближче, перевіряючи рану за допомогою спеціального приладу.

— Це подряпина. Очевидно, один із мутантів залишив її під час вашого останнього завдання. Вона виглядає незначною, але, схоже, через неї в організм проникло щось.

Калі завмерла, її голос здригнувся.

— Щось? Яке «щось»?

— Я точно не знаю. Але це схоже на інфекцію невідомого походження. Судячи з його стану, вона поширюється швидко.

— Ви маєте щось зробити! — Калі підняла голос, хапаючись за руку доктора. — Він не може померти через якусь подряпину!

Мейсон, залишаючись спокійним, прибрав її руку і сказав:

— Заспокойся. Я зроблю все, що в моїх силах. У нас є зразки мутантів з лабораторії. Можливо, вони допоможуть знайти протиотруту.

— Можливо? — її голос зірвався.

— Я не обіцяю дива. Але я зроблю все можливе, щоб врятувати його.

Калі сіла поряд з кушеткою, стискаючи руку Дрейка, яка була холодною на дотик. Вона відчувала, як усередині неї розростається паніка, змінюючись відчаєм.