Розділ 49

Дрейк повернувся до бару, відчуваючи, як занепокоєння роздирає його зсередини. Хазяїн закладу витирав стійку, але підняв погляд, помітивши Дрейка.

— Що, знайшов? — спитав він, хоча вираз обличчя Дрейка говорив сам за себе.

— Ні. Караван уже пішов, — Дрейк стукнув долонею по стійці. — І де тепер її шукати? Ви знаєте, куди вони прямують?

— Так, — відповів старий, продовжуючи протирати стійку, — караванники завжди ходять одним маршрутом. У них кілька поселень на шляху.

— Куди вони прямують в першу чергу?

Чоловік посміхнувся і примружився:

— Ну, для початку в поселення Брідстон, воно звідси у пів дні на схід. Там вони торгують та залишаються на ночівлю.

— Брідстон… — пробурмотів Дрейк, уже прикидаючи в голові, як швидше туди дістатися. — А де я можу знайти коня?

Старий насупився, відкладаючи ганчірку убік:

— І навіщо тобі так поспішати за цією жінкою? Що ти такого накоїв?

Дрейк завмер, зітхнув і, глянувши старому прямо в очі, чесно відповів:

— Дурницю. Образив її. І тепер дуже хочу вибачитись. Вона мені важлива.

— Ха, принаймні ти визнаєш! — чоловік грюкнув рукою по стійці і засміявся. — Якщо ти намагаєшся все виправити, то ще не все втрачено, хлопче.

Дрейк був готовий розвернутися, але старий зупинив його жестом:

— Стривай. Якщо тобі дійсно потрібно, можеш взяти мою конячку. Вона вже стара, але все ще активна та слухняна. Тільки обіцяй повернути її, інакше я тобі цього не пробачу.

Дрейк, здивований, на мить остовпів, потім кивнув.

— Обіцяю. Я все одно збираюся сюди повернутись. Ваше поселення на шляху до нашого житла.

Він витягнув пару монет і поклав на стійку. Хазяїн бару оглянув гроші, але не взяв їх, лише посміхнувся:

— Ці твої монети мені зараз не потрібні. Краще скажи, що ти зрозумів, як поводитися з жінками.

Дрейк кивнув із вдячністю. Старий гукнув одному з офіціантів, щоб той приглянув за баром, і вивів Дрейка в невелику стайню за будівлею. Там стояла ряба конячка, що ліниво жувала сіно.

— Її звуть Мег. Не квап її занадто, вона давно не поспішає. Але вона витривала, довезе тебе до Брідстона.

Дрейк потріпав коня по гриві і усміхнувся.

— Дякую. Поверну її, як тільки зможу.

З цими словами він осідлав Мег, виїхав за межі поселення і попрямував на схід, до Брідстона, сподіваючись, що там він все ж таки знайде Калі.

Дрейк влетів у Брідстон на старому коні, немов у гонитві за вислизаючим часом. Кінь пирхав від втоми, але все ж таки довіз його до поселення, де Дрейк зупинився біля перших зустрічних людей, щоб дізнатися, куди попрямували караванники.

— Караванники? Та вони тут, у готелі «Стара сосна». Бачив їх там кілька годин тому, — повідомив якийсь перехожий, вказуючи на будинок біля поселення.

Дрейк не став зволікати. Він прив'язав коня біля конов'язі поруч із готелем і швидкими кроками зайшов усередину. Повітря всередині було просякнуте ароматом смаженого м'яса, пива та пряних спецій. В обідній залі за одним із далеких столиків сиділи караванники, галасливо обговорюючи свої справи. Серед них він побачив її.

Калі.

Вона сиділа з краю, трохи відсунувшись від інших, з чашкою в руках, її поза видавала втому, але погляд був настороженим. Волосся розтріпалося після дороги, але в цілому виглядала вона як завжди. Дрейк відчув, як суміш гніву та полегшення охоплює його. Він ступив до її столу, караванники обернулися, але йому було байдуже.

— Калі, — різко почав він, зупинившись поряд із нею.

Вона підняла погляд, і в світло-карих очах спалахнула невдоволена іскра.

— Дрейку, ну звичайно. Як ти знайшов мене?

— Ти серйозно питаєш? Ти просто пішла. Навіть не сказала нікому!

Калі повільно поставила чашку на стіл, її обличчя напружилося.

— Ти сам винен.

— Я винен? — Дрейк ледве стримався, щоб не зірватися. — Це твій спосіб вирішувати проблеми? Просто втікати?

Караванники переглянулися, відчуваючи наростаючу напругу, але ніхто з них не наважився втрутитися.

Калі встала, схрестивши руки на грудях.

— Дрейку, ти гадки не маєш, що я відчуваю. Ти не можеш просто прийти сюди, влаштувати сцену і думати, що все вирішиться саме собою.

— Може, я й не знаю, що ти відчуваєш, — його голос здригнувся, — але я знаю, що не можу просто так відпустити тебе.

Калі ненадовго опустила очі, ніби збираючись із думками, але потім знову подивилася на нього:

— Ти вже зробив це на кухні, пам'ятаєш?

Дрейк стиснув зуби, відчуваючи, як кров стукає у скронях. Але, дивлячись на її впертий вираз обличчя, він усвідомив, що за цим ховається не тільки злість, а ще щось. Щось, чого вона сама боїться. Калі, помітивши погляди караванників, швидко встала з-за столу, а потім тихо сказала:

— Давай вийдемо на вулицю, тут не варто говорити далі.

Дрейк кивнув, відчуваючи, як напруга в ньому зростає. Він поспішив за нею, і вони, не вимовляючи жодного слова, вийшли через бічні двері готелю на заднє подвір'я. На вулиці було прохолодно, і свіже повітря лише посилювало його почуття внутрішньої боротьби. Вони зупинилися під старим дубом, де було небагатолюдно, а світло від вуличних ліхтарів м'яко відбивалося від вологої бруківки. Калі зробила глибокий вдих, повертаючись до нього.

— То що ти хотів сказати? — її голос звучав спокійно, але Дрейк відчував під цим спокоєм бурю.

— Я… — Дрейк зам'явся, намагаючись підібрати слова. — Я не думав, що все вийде так. Я був дурним, — він зробив крок уперед, щоб бути ближче, але не надто щоб не налякати її. — Вибач мені, Калі. Я не хотів тебе образити.

Калі на мить опустила погляд, її обличчя залишалося непроникним, але в очах промайнуло щось м'яке, щось, що він знав, що міг би зрозуміти, якби був уважнішим.

— Ти справді не думав? — її слова звучали майже з докором. — Ти навіть не дав мені часу, щоб самій розібратися в тому, що діється. Ти просто… ти не зупинився, коли було потрібно.