Розділ 48

Дрейк дістався до поселення ближче до обіду. Він швидким кроком увійшов через головні ворота, оглядаючись на всі боки. Місце було жвавим: торговці розставляли свій товар, діти грали біля одного з будинків, а біля колодязя юрмилися люди з відрами. Дрейк вирішив спочатку попрямувати до готелю, щоб перевірити, чи справді Калі могла сюди прийти. Він упіймав поглядом одного з мешканців поселення — чоловіка років сорока в потертому старому капелюсі та шкіряному жилеті.

— Пробачте, ви не підкажете, де тут готель? — спитав Дрейк, намагаючись не показувати свого хвилювання.

— Головною вулицею прямо, повз криницю, праворуч буде двоповерхова будівля з вивіскою «Відпочинок для мандрівника», — відповів чоловік, витираючи піт з чола.

Дрейк подякував і рушив у вказаному напрямку. На вулиці гуло життя — хтось торгував дрібничками, хтось тягнув важкі ящики до складів. Він знайшов готель досить швидко: будівля виділялася свіжопофарбованою вивіскою та світлими вікнами. Дрейк зайшов усередину. Приміщення виявилось затишним, але тісним. За стійкою сиділа дівчина із зібраним у пучок волоссям. Вона глянула на нього запитливо.

— Скажіть, — почав Дрейк, — сюди сьогодні не заходила жінка? Середнього зросту, в чорній шкіряній куртці, картатій червоній сорочці, з каштановим волоссям?

Дівчина похитала головою:

— Ні, сьогодні таких не було.

— Якщо раптом з'явиться, дайте знати, — у голосі Дрейка відчувалося легке роздратування.

— Добре, залишіть ваше ім'я, — сказала дівчина з легкою усмішкою. — Якщо така з'явиться, я повідомлю, що ви її шукаєте. І її ім'я також не завадить.

— Дрейк Мелоун. Її звуть Калі Коулсон, — кинув він коротко і вийшов з готелю, відчуваючи як досада зростає всередині.

Калі тут не було, і Дрейк ставив питання, куди вона могла піти. Подумавши, Дрейк попрямував до торговців. Він підійшов до чоловіка, який торгував запчастинами, і коротко описав Калі:

— Жінка, середнього зросту, чорні штани, шкіряна куртка, червона картата сорочка. Волосся каштанове, трохи хвилясте, середньої довжини. Світло-карі очі, родимка під правим оком. Ви не бачили таку?

Торговець насупився, погладжуючи бороду.

— Ні, друже, не бачив. Може, в інших спитаєш?

Дрейк сухо подякував і пішов далі, зупиняючись біля кожного торговця. Його терпіння вичерпувалося. Більшість людей тільки знизували плечима або говорили, що не бачили нікого, схожого на Калі. Нарешті, біля прилавка зі зброєю Дрейкові пощастило.

— Дві години тому до мене заходила жінка, яка підходить під твій опис, — сказав торговець, притуляючись до стійки. — спитала щось про ножі, але нічого не купила. Якщо вона потрібна тобі, спробуй пошукати в готелі, у нас тут він один.

— Я вже шукав у готелі, її там немає, — насупився Дрейк. — Впевнені, що вона не могла піти ще кудись?

Торговець задумався, потім махнув рукою:

— Тут є кілька барів неподалік від центру. Наші жінки туди рідко ходять, але хто знає. Раптом твоїй подобається компанія старих п'яничок. Один бар знаходиться біля старого храму, другий — біля південних воріт. Сходи, може, знайдеш.

Дрейк коротко подякував і подався шукати Калі в барах. Він крокував швидко, сподіваючись застати Калі в одному з них. Вузькі вулиці поселення, заповнені торговцями та мандрівниками, не додавали йому настрою — він поспішав, а люди постійно заважали йти. Перший бар виявився галасливим місцем, де ніхто нічого не знав. Другий бар, ближче до південних воріт, виглядав спокійнішим: невелике приміщення з темними дерев'яними столами та мінімумом відвідувачів. Дрейк одразу ж попрямував до стійки, за якою стояв літній чоловік у потертій сорочці та фартуху.

— Привіт, — звернувся до нього Дрейк. — Я шукаю жінку, яка могла до вас зайти кілька годин тому. Шкіряна куртка, червона картата сорочка, хвилясте каштанове волосся. Ви її не бачили?

Чоловік кивнув, наморщивши чоло, ніби згадував:

— Була така. Сіла за столик біля вікна. Випила склянку віскі. Запитувала мене про караванників.

— Караванників? — перепитав Дрейк, його серце пропустило удар. — І що ви їй сказали?

— Та що я міг сказати? Караванники часто тут сидять перед відправленням. Я їй показав, де їхня стоянка — за цим баром, метрів за двадцять. Вони збиралися в дорогу ще вранці.

— Трясця! — вилаявся Дрейк, уже розвертаючись у бік виходу. — Дякую!

Він вибіг з бару і поквапився до вказаного місця. Невелика площа, оточена низькими складськими будівлями, була порожня, лише на землі залишилися сліди коліс і копит. Караван пішов, і, можливо, нещодавно, але наздогнати його тепер здавалося нереальним. Дрейк озирнувся в розпачі, вдивляючись у кілька шляхів, що розходилися звідси. Він не знав, у яке поселення попрямував караван і що рухало Калі.

— Чому ти це зробила, Калі? — прошепотів він безсило, стискаючи кулаки.

Вирішивши не втрачати жодної хвилини, він обмірковував свій наступний крок. Він мав знайти Калі. Він не міг дозволити їй зникнути безвісти.