Розділ 47

Ранок почався для Дрейка з важкого гудіння в голові. Він лежав на ліжку, відчуваючи, як з кожним ударом серця віскі дається взнаки, але не тільки через нього він відчував себе таким розбитим. Все, що сталося минулої ночі, крутилося в голові, змушуючи почуватися невдахою.

Несподіваний стукіт у двері змусив його здригнутися. Дрейк неохоче підвівся з ліжка, накидаючи сорочку, і підійшов до дверей.

— Хто там? — хрипко спитав він.

— Це я, Аарон, — пролунав голос за дверима.

Дрейк відчинив двері і побачив схвильованого друга.

— Ти випадково не бачив Калі? — одразу ж спитав Аарон.

Дрейк насупився, дивуючись.

— Ні, — відповів він. — А що сталося?

Аарон схрестив руки на грудях, дивлячись на нього з підозрою.

— Вона зникла. На сніданок не прийшла, я зайшов до її кімнати — а там порожньо. Ні її самої, ні її речей.

Ці слова пролунали як грім посеред ясного неба. Дрейк відчув, як усе всередині обірвалося.

— Зникла? — перепитав він, намагаючись не видати своєї тривоги.

— Зникла, — підтвердив Аарон. — Ми вже всю територію обійшли, її ніде немає.

Дрейк відвів погляд, розуміючи, що Калі пішла через те, що сталося минулої ночі. У грудях піднялася хвиля провини та безпорадності.

— Я її знайду, — твердо сказав він.

Аарон примружився.

— Доктор Мейсон хотів нас бачити, казав, є якась справа.

— Зачекає, — відрізав Дрейк. — Без Калі я далі нічого робити не буду.

Аарон невдоволено зітхнув, оглядаючи Дрейка з голови до ніг.

— Ти впевнений, що з тобою все гаразд? І що з вами… емм… нічого не сталося?

Дрейк підвів на нього похмурий погляд.

— Це не твоя справа, — різко відповів він.

Аарон підняв руки, наче здаючись.

— Гаразд, гаразд. Але май на увазі, часу на пошуки у нас небагато.

Дрейк кивнув і, зачинивши за собою двері, почав вдягатися. У голові все ще лунав голос Калі: «Ти даремно це зробив, Дрейку». Він не знав, де її шукати, але знав точно — доки він її не знайде, він не зможе ні про що інше думати.

Дрейк швидко зібрався, натягуючи куртку поверх свіжої сорочки. Переконавшись, що все необхідне при ньому, він подався на кухню. Там було порожньо — сніданок давно приготували і з'їли. Він схопив з тарілки залишки бутербродів з шинкою та сиром, знайшов пляшку води і засунув усе це у свій рюкзак.

«Вона не могла піти далеко, — переконував він себе, виходячи в коридор. — Калі не з тих, хто ризикне вийти вночі одна. Напевно, пішла вранці, як тільки розвиднілося. Отже, я ще можу її наздогнати».

Підійшовши до виходу зі сховища, він на секунду забарився. Повернув голову до коридору, що вів до кабінету Мейсона, але одразу відкинув думку йти туди. Зараз все інше не має значення. Він глянув на карту, перебираючи подумки найближчі варіанти. Поруч зі сховищем було невелике поселення, до якого можна було дістатися за кілька годин. Це місце здавалося очевидним вибором. Калі не пішла б в Пустку, якби не мала конкретної мети.

— Гаразд, Калі, — пробурмотів він під ніс. — Якщо ти там, то я тебе знайду.

Він подався геть від сховища, збільшуючи темп, як тільки обриси стін залишилися позаду. Рюкзак трохи тиснув на плечі, але Дрейк був зосереджений. Дорогою його думки знову і знову поверталися до Калі.

«Чому вона просто не поговорила зі мною? Чому вирішила ось так втекти? Це все через мене… Прокляття, навіщо я її поцілував?

Зітхнувши, він стиснув кулаки. Зараз найважливішим було знайти її. З рештою він розбереться пізніше.