Розділ 46

Дрейк лежав на ліжку, дивлячись у стелю, але сон не йшов. Думки про Калі не давали спокою. Він згадував їхню розмову, її слова, як вона уникала його погляду. Вона вічно будувала стіни, але іноді все ж дозволяла побачити за ними себе справжню. Він зітхнув, перевернувшись на бік, але це не допомогло. Думки металися між бажаннями напитися до нестями, щоб хоч трохи забутися, і ідеєю піти до Калі прямо зараз. Друга думка лякала його, але й притягувала. Зрештою, він не витримав. Одягнувши черевики, Дрейк вийшов з кімнати, вирішивши попрямувати на кухню за склянкою води або чимось міцнішим. Коридори сховища були тихими, світло приглушеним.

На кухні на нього чекав сюрприз — Калі стояла біля столу, стискаючи в руках склянку з водою. Вона обернулася, почувши його кроки.

— Ти теж не спиш? — спитала вона, ніби не здивувалася його появі.

— Не вдається заснути, — зізнався він, підійшовши ближче. — Дуже багато думок у голові.

Калі кивнула, відвернувшись, щоб зробити ще ковток води.

— Тебе щось турбує? — наважився спитати він.

— Нічого особливого, — сказала вона, знизавши плечима. — Просто важко звикнути до того, що все стало… тихо.

Дрейк спостерігав за нею, відчуваючи, як напруга всередині зростає. Вона виглядала сильною, як завжди, але в її погляді відчувався ледь вловимий смуток.

— Калі, — видихнув він, перш ніж зміг зупинити себе.

Вона повернулася до нього, у погляді читалося питання.

— Ти теж відчуваєш це, так? Між нами?

Вона завмерла, і в цей момент Дрейк зробив крок вперед, майже не думаючи. Його руки зімкнулися навколо її талії і, перш ніж вона встигла щось сказати, він нахилився, торкаючись її губ. Калі на мить завмерла, але не відсторонилася. Навпаки, її пальці мимоволі стиснули тканину його сорочки, і поцілунок став глибшим. Дрейк відчув, як її дихання стає нерівним, і це ніби пробудило в ньому ще більше сміливості.

Але раптом Калі відсторонилася. Її обличчя було серйозне, погляд жорстким.

— Ти даремно це зробив, Дрейку, — сказала вона тихо, ніби борючись сама з собою.

— Чому? — видихнув він, все ще не відпускаючи її повністю.

— Тому що це неправильно, — вона насупилась, різко вислизнула з його обіймів і попрямувала до виходу.

— Калі… — почав він, але вона навіть не обернулася.

— На добраніч, — кинула вона і зникла в напівтемряві коридору.

Дрейк залишився сам на кухні, відчуваючи водночас тепло від недавньої близькості та холод від її втечі. Він провів рукою по волоссю, важко видихнувши. Тепер було зрозуміло, що ці почуття лише ускладнять їхнє і без того непросте життя. Дрейк стояв, дивлячись у порожнечу, відчуваючи, як усередині нього росте роздратування. Він сердився на себе — за слабкість, за те, що не стримався, за те, що ризикнув зруйнувати те тендітне, що було між ними.

— Трясця! — вилаявся він, з силою штовхнувши найближчий табурет.

Той із гуркотом упав на підлогу, гучний звук рознісся порожньою кухнею. Дрейк завмер, важко дихаючи, дивлячись на табурет, ніби чекаючи, що він відповість. Йому хотілося рознести все довкола — змахнути посуд зі столів, розбити келихи, що стояли в кутку. Але здоровий глузд стримав його. Це не його сховище, не його речі. Він не мав права псувати чужу власність, особливо після того, як їх вшановували як героїв. Стиснувши зуби, Дрейк почав ритися в шафах, відкриваючи одну за одною, поки нарешті не знайшов те, що шукав — пляшку віскі, заховану в кутку однієї з шафок.

— Те, що треба, — пробурмотів він, хапаючи пляшку.

Не обтяжуючи себе пошуком склянки, він відразу відкрив її і зробив ковток прямо з пляшки. Алкоголь обпік горло, але це відчуття було кращим, аніж той біль, що розривав його зсередини. З пляшкою в руках він подався до себе в кімнату, намагаючись йти максимально тихо, щоб нікого не розбудити. Зачинивши двері, Дрейк опустився на ліжко, знову зробивши великий ковток.

— Чому все так складно? — прошепотів він у темряву, ніби сподіваючись отримати відповідь.

Але відповіді не було. Лише тиша.

Він пив, доки не відчув, що думки починають розпливатися. Пляшка в руці спорожніла майже наполовину, але йому не стало легше. Нарешті, опустивши голову на подушку, Дрейк провалився у важкий, неспокійний сон, сповнений уривків спогадів і невиразних образів.