Розділ 43

Калі лежала на вузькому ліжку у своєму номері, дивлячись на стелю. Крізь тонкі штори пробивалося слабке світло вуличних ліхтарів, а десь вдалині чулися відгомони нічного життя поселення. Її думки знову і знову поверталися до сьогоднішнього вечора, до слів і поглядів, якими вони з Дрейком обмінювалися за вечерею. Вона заплющила очі, але замість спокою перед нею виринав образ Дрейка: його спокійна усмішка, впевнені, але такі обережні рухи, як він дивився на неї, ніби бачив більше, ніж вона готова була показати.

«Дурниці, — подумала Калі, перевертаючись на бік. — Ми просто напарники. Я не повинна нічого ускладнювати».

І все-таки серце було з нею не згодне. Воно згадувало, як Дрейк відкинув свій страх, захищаючи їх у бою, як жартував за столом, наче хотів полегшити всім вечір, як дозволив їй бути поруч, навіть коли вона сама не знала, чи готова до цього. Вона важко зітхнула, стиснувши кулаки. Їй хотілося довіритися, але страх огортав душу крижаною бронею. Скільки разів вона вже обпалювалася? Скільки разів її довіру зраджували, залишаючи тільки гіркоту та біль?

«Але він не такий…» — промайнуло в неї в голові.

Цей простий факт бився у її свідомості, руйнуючи звичні стіни. Дрейк не квапив її, не нав'язувався. Він був поруч, але не ліз за межі її зони комфорту. Його терпіння і м'якість збивали її з пантелику, змушуючи замислюватися, що, можливо, все-таки варто ризикнути.

Калі різко сіла, обійнявши себе за плечі.

— Я боюся, — прошепотіла вона в порожнечу кімнати.

Вона боялася розчаруватися знову, боялася, що якщо впустить його у своє життя, то втратить контроль. І все ж… частина її хотіла повірити, що цього разу буде інакше.

«Що коли я дам йому шанс?» — майнула думка, змушуючи її серце битися швидше.

Калі важко зітхнула і накрилася ковдрою з головою. Вона не могла ухвалити рішення зараз. Її душа розривалася між страхом і надією, між минулим та можливим майбутнім.

— Завтра… завтра все вирішу, — тихо сказала вона собі, сподіваючись, що новий день принесе відповіді, а зараз вона зможе заснути. Але сон ніяк не хотів приходити.

Калі крутилася в ліжку майже до світанку, її думки ніяк не давали спокою. Лише коли світло перших променів сонця почало проникати крізь штори, втома нарешті перемогла, і вона ненадовго поринула в неспокійний сон. Прокинулася вона з важкою головою і почуттям розбитості, але часу на роздуми не було — друзі вже чекали на неї в кафе за сніданком.

Коли Калі увійшла, на ній було незмінне вбрання і трохи сплутане волосся, яке вона явно просто пригладила поспіхом. Під очима виднілися тіні недосипання, але вона сіла за стіл, зробила замовлення і одразу взялася за свою першу чашку кави.

— Оце так, Калі, чи не надто багато для ранку? — с усмішкою відзначив Аарон, киваючи на декілька чашок кави. — З таким темпом ти скоро почнеш розмовляти швидше, ніж думаєш.

Кай посміхнувся, підштовхнувши Аарона ліктем:

— Може, вона пізно повернулася? Ти подивися на неї, ніби всю ніч гуляла.

Калі підняла на них погляд, сповнений мовчазної загрози.

— Скажете ще хоч слово, — холодно промовила вона, обпалюючи друзів поглядом, — і у вас обох виявляться «випадково» прострілені ноги на наступному завданні.

Аарон відкинувся на спинку стільця, скидаючи руки.

— Гаразд, гаразд, без образ. Ми просто жартуємо.

Кай, однак, не втримався ще від однієї посмішки:

— Ну, коли ми вже почали, може, розкажеш, що за хлопець так вимотав тебе?

— Досить! — голос Дрейка пролунав твердо, але без роздратування. Він подивився на друзів так, що Кай одразу зрозумів: жарти скінчилися. — Дайте людині спокійно випити кави.

Аарон зітхнув, здаючись, і повернувся до своєї тарілки, а Кай просто знизав плечима і теж притих. Калі мовчки допила третю чашку і взялася за сніданок — яєчню з квасолею. Їй було приємно, що Дрейк заступився за неї, хоч вона не збиралася цього показувати.

— У нас все готове для виходу? — запитала вона, змінивши тему.

— Так, запаси куплені, речі зібрані, — відповів Дрейк, повертаючи розмову до справи.

Калі кивнула і, швидко доївши сніданок, взяла собі четверту чашку кави, подумки пообіцявши бути спокійніше, незважаючи на все, що відбувалося в її голові.

Невдовзі після сніданку Дрейк піднявся нагору і постукав у двері номера Калі, перш ніж відкрити їх. Вона надто довго збиралася і він уже почав хвилюватись. Всередині Калі поралася з речами, складаючи їх у рюкзак. Її рухи були трохи різкими, а плечі напруженими, але, помітивши Дрейка, вона швидко випросталась і зобразила на обличчі легку усмішку.

— Щось сталося? — спитала вона, намагаючись, щоб голос звучав рівно.

Дрейк ступив усередину і зачинив за собою двері.

— Та ні. Просто хотів дізнатись, як ти. Ти виглядала втомленою за сніданком. Все гаразд?

Калі посміхнулася, злегка знизавши плечима.

— Звісно. Просто ніч була така собі. Безсоння, знаєш, і думки про всяке.

— Про те, що на нас чекає? — уточнив він, сідаючи на стілець біля стіни.

Вона кивнула, уникаючи його погляду, і продовжила складати речі, зосередившись на цьому.

— Саме так. Якесь відчуття, що на «Ковчезі» наші пригоди не закінчаться.

Дрейк кілька секунд мовчав, роздивляючись її. Потім він заговорив:

— Ти весь час робиш вигляд, що в тебе все під контролем, але ж це не так, правда?

Калі завмерла на мить, перш ніж кинути в нього погляд через плече.

— Усі люблять думати, що я невразлива, тож не буду тебе переконувати.

Дрейк злегка посміхнувся, але в його очах промайнув смуток.

— Іноді бути невразливим це просто спосіб приховати, що ти боїшся.

Калі замовкла, її пальці на мить затрималися на ремені рюкзака. Вона знала, що Дрейк має рацію. Але це було надто особисте, надто близьке до серця, щоб визнати це вголос. Натомість вона просто зітхнула.

— Страх не допоможе нам впоратися з тим, що попереду. Так що я волію не думати про це, — сказала вона і, нарешті, подивилася на нього. Її погляд був м'яким, але все ще настороженим. — А ти? Сам як справляєшся?