Розділ 37

Темрява зустріла їх холодом та важким запахом металу. Стіни були вкриті густим шаром пилу, наче тут не ступала нога людини десятиліттями. Промені світла, що пробивалися крізь щілини, ледве освітлювали коридор, що йшов углиб.
— Тиша… Занадто тихо, — прошепотіла Калі, тримаючи зброю напоготові.
Дрейк пройшов уперед, оглядаючи кожен кут. Його кроки голосно лунали в порожнечі.
— Що це за місце? — спитав Аарон, провівши рукою по стіні. Його пальці відразу стали брудними від густої суміші пилу та масляних плям.
— Можливо, це було щось на зразок бункера чи лабораторії, — припустив Кай, зазирнувши до одного з бічних коридорів. — Але чому ж його закинули?
Дрейк зупинився перед масивними дверима, покритими тими самими дивними символами, що й ворота зовні. Він провів пальцем по глибоких вирізах, морщачись від відчуття дивного тепла, що йшло від них.
— Хто б це не зробив, вони знали, що роблять, — тихо сказав він. — Це захист.
Калі підійшла ближче:
— Якась стара технологія?
— Можливо.
Дрейк нахилився, щоб розглянути символи краще:
— Так, справді, схоже на щось стародавнє. Можливо, це блокування, щоб ніхто не зміг увійти чи вийти.
— Вийти? — перепитав Аарон із тривогою. — Тобто, ти думаєш, там усередині щось зачинено? Чи хтось?
Дрейк кивнув, але перш ніж встиг відповісти, почувся глухий скрегіт. Вони завмерли, а потім обернулися у бік коридору, звідки долинув звук.
— Ми тут не одні, — прошепотіла Калі, міцніше стискаючи зброю.
З коридору вийшов силует. Він рухався повільно, накульгуючи, і спочатку було складно розібрати, людина це чи щось інше. Світло впало на його обличчя — це був чоловік, але змучений, із сірою шкірою та запалими очима.
— Хто ви? — хрипко промовив він, спираючись на стіну. — Що ви тут робите?
Дрейк підняв руку, показуючи, що вони не вороги.
— Ми шукаємо інформацію. Хто ви?
Чоловік насупився, його погляд був затуманений.
— Інформація… — повторив він. — Ви спізнилися. Все зруйновано. Все втрачено.
Калі підійшла ближче, але залишилася на безпечній відстані:
— Що ви маєте на увазі? Що сталося?
— «Ковчег»… він усе ще живе, — прохрипів чоловік, зриваючись на кашель. — І він чекає.
— Що він чекає? — спитав Кай, напружено стискаючи зброю.
Чоловік підняв голову, і в його очах блиснуло щось дивне — страх, змішаний з божевіллям.
— Вас.
Щойно він промовив ці слова, як почулося сильне гудіння. Стіни затремтіли, а десь у глибині пролунав механічний скрегіт, ніби гігантські шестерні прийшли в рух.
— Трясця, що це? — вигукнув Аарон, озираючись.
— Ми щось активували, просто увійшовши сюди, — сказав Дрейк.
Чоловік знову закашлявся і, перш ніж впасти на коліна, прошепотів:
— Ідіть… Поки не пізно…
Калі кинулася до нього, але він уже знепритомнів.
— Мабуть, у нас не дуже багато часу, — сказав Кай, озираючись.
Дрейк стиснув зуби:
— Ми йдемо далі. Якщо «Ковчег» активувався, то він відчув нас. Нам потрібно дізнатись, що тут відбувається.
Калі випросталася, піднявши погляд на двері із символами:
— І якщо ми тут, назад шляху все одно немає.
Уважно роздивившись символи, Калі почала щось вводити на панелі поруч і зовсім скоро двері відчинилися, запрошуючи їх всередину.
— Готово. Можемо йти.
Дрейк кивнув, і вони попрямували далі, вглиб «Ковчегу», готуючись до невідомої небезпеки.