Розділ 35

На світанку Пустка зустріла їх м'яким золотистим світлом. Горизонт був трохи затуманений, повітря прохолодне, але вже відчувалася обіцянка спеки. Пісок тихо шарудів під черевиками, поки група готувалася продовжити свій шлях.
Дрейк першим склав свої речі, перевірив рюкзак та переконався, що планшет усе ще на місці. Калі стояла поруч, потягаючись, її волосся блищало від ранкової роси.
— Як спалося? — спитав він, з посмішкою спостерігаючи за тим, як вона намагається розтягнути застиглі м'язи.
— Як на камінні, — пирхнула Калі, прикриваючи очі від сонця. — Хоча, чесно кажучи, після вчорашнього все одно краще, ніж це могло бути.
— А що могло бути? — підключився Аарон, перетягуючи сумки.
— Наприклад, напад рейдерів чи ще якихось недоумків, — відповіла вона.
— Гей, — подав голос Кай. — Давайте висуватись. У нас дуже багато справ, щоб просто стояти і базікати.
Вони рушили вперед, кожен занурений у свої думки. Дорога стала складнішою — земля змінилася кам'янистою стежкою, яка петляла між невеликими пагорбами. Іноді Дрейк перевіряв компас, звіряючись зі знайденою напередодні в планшеті мапою.
— Адже ми близько, так? — запитала Калі, підійшовши до нього.
— Якщо мапа правильна, то так, — відповів він. — Приблизно день шляху, можливо, трохи більше.
Кай, що йшов позаду, слухав їхню розмову, але не втручався. Його погляд раз у раз ковзав до обрію, ніби він чекав небезпеки.
— Все дуже тихо, — зауважив він через кілька годин шляху.
— Ти завжди такий параноїк? — посміхнулася Калі, не обертаючись.
— Досвід навчає мене, що тиша на Пустках рідко означає щось хороше, — похмуро відповів він.
Дрейк мовчки кивнув, погоджуючись із ним.
Опівдні сонце стало майже нестерпним, і вони знайшли укриття під виступом скелі.
— Треба перевести дух, — сказав Дрейк, ставлячи рюкзак на землю.
Калі відразу почала шукати воду у своїх запасах, а Аарон почав розглядати мапу, ніби сподівався знайти на ній якусь підказку. 
— Що ви думаєте? — почав він, показуючи пальцем на невелику позначку на мапі. — Це якась стара стоянка чи база?
— Можливо, — відповів Кай, підходячи ближче. — Але краще не відволікатися. Наша головна ціль — «Ковчег».
Дрейк мовчки дивився на мапу, розмірковуючи над словами Кая.
— Ми подивимося, якщо буде дорогою, — нарешті сказав він.
Після короткого привалу група знову вирушила в дорогу. Атмосфера ставала напруженішою з кожним кроком. Кожен розумів: чим ближче вони до «Ковчегу», тим більша ймовірність, що на них чекають неприємності.
— Я все ще не розумію, навіщо Мейсон відправив нас на це завдання, — пробурмотіла Калі, порушуючи мовчання.
— Тому що він вірить, що ми зможемо, — відповів Дрейк, але його голос звучав не надто впевнено.
Кай хмикнув.
— Або тому, що в нього просто не було іншого вибору.
Ніхто не відповів, але ця думка залишилася висіти у повітрі.
Вони йшли далі, поки обрій не забарвився в помаранчеві й золотисті тони. Вдалині почали вимальовуватись дивні конструкції, що нагадували гігантські металеві башти.
— Ми близько, — сказав Дрейк, відчуваючи, як у грудях наростає суміш збудження та тривоги.
Що ближче вони підходили, то чіткіше ставали деталі дивних металевих конструкцій. Це були не просто башти — величезні циліндри, вкриті іржею та обліплені кабелями, піднімалися до неба, наче велетні, що охороняли щось цінне. У їхній основі лежали уламки старої техніки, розбиті ящики та залишки наметів.
— Це що, колишня база? — запитала Калі, з цікавістю розглядаючи руїни.
— Схоже на це, — пробурмотів Кай, обминаючи уламки. — Але чому вона занедбана?
— Може, тому що тут надто небезпечно? — посміхнувся Аарон, намагаючись приховати тривогу в голосі.
Дрейк підняв руку, закликаючи до тиші. Він прислухався до шуму вітру, але десь удалині почув приглушений металевий стукіт.
— Хтось тут є, — прошепотів він, потягнувшись інстинктивно до зброї.
Калі напружилася, поклавши руку на свій пістолет.
— Може, розвідаємо? — запропонувала вона, але Дрейк похитав головою.
— Ні. Вже темніє. Потрібно знайти безпечне місце для ночівлі та готуватися до завтрашнього дня.
Кай кивнув, погоджуючись:
— Згоден. Лізти до невідомого без підготовки — безглуздо.

Вони знайшли приховане місце між двома великими уламками. Аарон розпалив невелике багаття, намагаючись, щоб полум'я було ледве помітним. Навколо панувала тиша, що переривалася лише завиваннями вітру.
Калі сиділа, обхопивши коліна руками, її погляд був спрямований на вогонь.
— Слухайте, а раптом це місце справді пов'язане із «Ковчегом»? — тихо сказала вона. — Може, тут є щось важливе?
— Якщо це так, то з'ясуємо завтра, — відповів Дрейк, перевіряючи зброю.
— Сподіваюся, завтра не буде такої ж халепи, як минулого разу, — пробурмотів Аарон.
Кай посміхнувся:
— Якщо й буде, то на цей раз ми готові.
Коли вогонь почав згасати, розмови стали тихішими. Кожен поринув у свої думки.
— Знаєте, що найдивніше в цих походах? — несподівано сказав Дрейк.
Калі підняла погляд на нього.
— Що?
— Іноді я сумую за домом. Хоча дома як такого у мене ніколи й не було.
Його слова викликали сумні зітхання.
— Ми всі тут бранці доріг, — сказала Калі, задумливо дивлячись на вугілля. — Я вже й забула, що таке дім, хоч він у мене досі є. Просто я там дуже рідко з'являюся.
Аарон додав:
— Ми біжимо від самих себе.
Кай хмикнув, але нічого не сказав.
На світанку їх розбудив холодний вітер, що пробирався крізь уламки конструкцій. Небо було сірим, обіцяючи негоду.
— Чудово, — пробурчав Аарон, розтираючи замерзлі руки. — Навіть сонце не хоче бачити, що на нас чекає.
— Піднімайся, — коротко кинув Кай, який уже зібрав свої речі.
Дрейк перевірив карту, прикидаючи скільки часу займе шлях.
— Якщо не відволікатимемося, дійдемо до полудня, — сказав він.
Калі підтягнула рюкзак і оглянула всіх.
— Тоді на що ми чекаємо?
Вони знову вирушили в дорогу, залишаючи за спиною зруйновані конструкції та уламки. Попереду розпочиналася справжня невідомість.