Розділ 33

Світанок настав тихо, огортаючи Пустку холодним туманом, що клубився навколо каміння та уламків старих конструкцій. Повітря було свіже, але просочене якимось металевим присмаком. Багаття давно згасло, залишивши лише тепле вугілля, яке Аарон мляво роздмухував, щоб зігріти воду для ранкової кави.
— Якось не по собі, — пробурмотів він, озираючись.
— Це лише ранок, Аароне, — відповіла Калі, потягаючись і дивлячись на горизонт. — І, до речі, я вже бачу, що тобі він не подобається.
— Ранкова свіжість — не мій стиль, — пожартував він.
Кай оглядав рюкзаки, перевіряючи, чи все на місці. Дрейк повернувся з короткої розвідки, яку здійснив, поки решта ще збиралася.
— Все тихо, — сказав він. — Попереду видно високу конструкцію, схожу на башту. Думаю, це орієнтир.
— Як далеко? — запитала Калі.
— Години дві дороги, може, менше, — відповів Дрейк. — Але краще бути обережними. 
Вони йшли через кам'янисту рівнину, де час від часу траплялися залишки зруйнованих будівель та іржаві механізми. Висока башта, помічена Дрейком, поступово виростала перед ними, але навіть на відстані її оточувала зловісна тиша.
— Це справді «Ковчег»? — спитала Калі, примружуючись.
— Думаю, що ні, — відповів Кай. — Найімовірніше, це якийсь об'єкт, пов'язаний із ним. Можливо, захисна структура.
— Ну, сподіваюся, там є хоч якийсь натяк, куди йти далі, — буркнув Аарон.
Дрейк зупинився і підняв руку, жестом закликаючи інших завмерти.
— Що таке? — прошепотіла Калі.
— Чуєте? — відповів він, прислухаючись.
Усі завмерли, ловлячи кожен звук. Здалеку долинав дивний шум, що нагадував скрегіт металу.
— Це не вітер, — сказав Кай, стискаючи свою зброю. — Це щось механічне.
Вони сховалися за уламком бетонної стіни, спостерігаючи за тим, що відбувалося попереду. Із-за залишків металоконструкцій виїхала невелика група: три іржаві бронемашини, в яких виднілися люди у важкій броні.
— Рейдери? — сказав Аарон, примружившись.
— Схоже, щось серйозніше, — відповів Кай. — Вони краще екіпіровані.
— Вони явно прямують туди, куди й ми, — сказала Калі.
Дрейк насупився.
— Треба з'ясувати, хто вони, і постаратися не потрапити на очі.
— Думаєш, нам доведеться з ними зіткнутися? — спитав Аарон.
— Найімовірніше, що так, — кивнув Дрейк. — Але краще це зробити на наших умовах, а не на їхніх.
— Отже, стежимо? — уточнив Кай.
Дрейк знову кивнув.
— Стежимо.
Вони рушили за групою, тримаючись на відстані, щоб не привертати до себе уваги. Калі час від часу кидала погляди на Дрейка, який йшов попереду, напружений і зосереджений.
— Ти впевнений, що це гарна ідея? — спитала вона, наздогнавши його.
— Ні, — зізнався він. — Але вибору у нас мало. Якщо вони знають про «Ковчег», ми маємо дізнатися, що їм потрібно.
Калі зітхнула.
— Гаразд. Але якщо щось піде не так, звинувачуватиму я тебе.
— Домовилися, — усміхнувся він краєчком губ, хоч його очі залишалися серйозними.
Шлях до «Ковчегу» ставав дедалі небезпечнішим, і кожен крок наближав їх до неминучої зустрічі з таємницею, яка могла змінити все.
Вони продовжували йти по сліду бронемашин, намагаючись не шуміти і залишатися непомітними. Ті рухалися повільно, зупиняючись біля кожної великої конструкції чи уламку, наче щось шукали. Це давало Дрейку та його групі можливість тримати дистанцію.
Сонце піднімалося вище, випаровуючи туман. Повітря стало теплим, але сухим, і у Калі вже пересохло в горлі. Вона, пошепки лаючись, дістала з рюкзака флягу.
— Вони щось шукають, — зауважив Аарон, дивлячись, як фігури у бронемашин обговорюють щось, вказуючи на карту. — Може, вони теж мають відомості про «Ковчег».
— Цілком можливо, — сказав Кай, дивлячись у бінокль. — Судячи з їхнього обладнання, це не звичайні рейдери. У них явно є гроші та доступ до технологій.
— Можливо, це одна з тих фракцій, що полюють на технології минулого, — припустив Дрейк. — Які готові знищити все довкола заради своїх цілей.
— Тоді тим більше нам потрібно дізнатися, що вони шукають, — додала Калі, сховавши флягу в рюкзак.
Коли бронемашини зупинилися біля великої, частково зруйнованої будівлі, Дрейк подав знак іншим причаїтися.

— Ми надто близько, — прошепотіла Калі, опускаючись за уламок бетону. — Якщо вони вирішать обстежити місцевість, то нас швидко помітять.
— Думаю, вони не відходитимуть далеко, — сказав Дрейк. — Але нам варто триматися подалі.
Група спостерігала, як кілька озброєних людей зістрибнули з машин і попрямували у бік будівлі, мабуть, перевіряючи її. Інші залишилися охороняти техніку.
— Ми маємо вирішити, що робити, — тихо сказав Кай. — Продовжувати слідкувати за ними чи спробувати дізнатися більше зараз.
— Якщо нападемо, це може погано закінчитися, — заперечив Аарон.
— Ми не будемо нападати, — сказав Дрейк. — Але якщо з'явиться можливість щось дізнатися, ми маємо її використати.
Раптом з будівлі долинув гучний шум — крик, який супроводжував звук пострілів. У повітрі пролунав металевий виск, а потім гуркіт. Охоронці біля машин миттєво підняли зброю, спрямувавши її у бік будівлі.
— Що там діється? — прошепотіла Калі, виглядаючи з-за укриття, щоб краще бачити.
— Схоже, вони нарвались на щось, — сказав Дрейк. — Це наш шанс.
Він витяг із рюкзака бінокль і уважно оглянув те, що відбувається. З будівлі вирвалися двоє озброєних людей, за якими гналося щось велике. Навіть на відстані було видно, що істота схожа на величезного механічного звіра, який, ймовірно, залишився зі старих часів.
— Добре, тепер ще й це, — зітхнув Аарон.
— Нам треба рухатися, поки їх відволікають, — сказав Дрейк. — Усередині будівлі може бути те, що вони шукали.
— Ти хочеш зайти туди, де це… щось? — здивовано спитала Калі.
— Якщо там є інформація про «Ковчег», ми не можемо її упустити, — сказав він. — Я піду. Ви можете залишатися тут.
— Ти нас недооцінюєш, — посміхнувся Кай. — Якщо ти підеш, то ми теж.
Калі і Аарон переглянулися, але теж не залишилися осторонь.
— Гаразд, Дрейку, — сказала Калі. — Тільки якщо ми всі помремо, то це буде твоя провина.
— Домовилися, — коротко відповів він.