Розділ 32

Наступного ранку всі встали рано. Світанок був тихий, трохи затуманений. Небо все ще залишалося сірим, але вже почала прокрадатися легка жовтизна, обіцяючи, що день буде сонячним. Ранкове повітря було прохолодним, із запахом вологи та землі, що давало відчуття свіжості, ніби сама Пустка прокидалася і готувалася до нового дня.
У самому поселенні ще не було пожвавлення. Кілька птахів промайнули повітрям, а вдалині чулися слабкі звуки вуличних собак, що ще не прокинулися від нічного сну. У вікнах готелю за фіранками миготіли тіні людей, хтось готувався до трудового дня, але загалом було досить спокійно і тихо. Оточена цим спокоєм, група зібралася і вирушила до виходу. Залишивши поселення позаду, вони висунулися назустріч черговим пригодам.
— Ходімо, «Ковчег» не чекатиме, — сказав Аарон, кинувши останній погляд на поселення. На його обличчі була рішучість, але й обережність. — Побачимо, що там буде. Час не чекає.
Дрейк мовчав, але його погляд був зосередженим. Він завжди був уважний до кожного звуку, стежив за обрієм, ніби щось могло статися будь-якої миті. З кожним кроком вони ставали ближчими до своєї мети, до того, що могло стати їхнім порятунком або ще більшим кошмаром. І незважаючи на все це, усередині кожного з них була дивна впевненість, що вони впораються і з цією проблемою. Так вони і йшли, не поспішаючи, але твердо, незважаючи на перепони, які чекали попереду.
До обіду сонце піднялося високо над горизонтом, безжально палячи Пустку. Дорога ставала все більш запорошеною, і повітря тремтіло від спеки. Група йшла мовчки, зрідка обмінюючись короткими фразами, щоб уточнити маршрут чи попередити про можливі небезпеки попереду. Кожен був занурений у свої думки, напружено вдивляючись у обрій.
— Скільки ще йти? — перервав тишу Аарон, витираючи піт з чола. — Не люблю цієї спеки. У мене відчуття, що навіть мої черевики плавляться.
Кай подивився на карту, яку вони купили вчора у торговця.
— Якщо вона вірна, то надвечір ми маємо дійти до старого мосту. Там, можливо, знайдемо укриття на ніч. А вже звідти розпочнеться територія, близька до «Ковчегу».
— А якщо карта неточна? — з часткою сумніву в голосі запитала Калі. Вона пильно глянула на Кая, ніби намагаючись прочитати на його обличчі приховані думки.
— Тоді імпровізуватимемо, — коротко відповів він.
Дрейк, що йшов трохи попереду, обернувся до решти:
— Наша мета не просто дістатися туди. Ми маємо бути готові до того, що «Ковчег» може виявитися чимось несподіваним. Мейсон дав нам мінімум інформації, тому будьте насторожі.
— А ти гадаєш, він взагалі чесний з нами? — Калі задумливо подивилася на Дрейка.
— Я гадаю, у нього свої причини, — відповів той після короткої паузи. — Але поки що ми не маємо іншого шляху, окрім як рухатися вперед.
Калі не відповіла, лише важко зітхнула, закинувши рюкзак зручніше на плече.
Коли сонце почало хилитися до обрію, пейзаж навколо змінився. З'явилися руїни старих будівель, уламки минулого, забуті всім світом. Висока трава пробивалася крізь бетон, а в повітрі відчувався запах вогкості.
— Це, мабуть, і є міст, — сказав Аарон, показуючи вперед. На відстані виднілася металева конструкція, вкрита іржею. Вона тяглася над вузьким яром, який, зважаючи на звуки, був наповнений водою.
— Ну, хоч щось схоже на орієнтир, — посміхнувся Кай. — Сподіваюся, він витримає нашу вагу.
Підійшовши ближче, вони зупинилися перед мостом. Конструкція виглядала хиткою, але все ще трималася. Під нею дзюрчала вода, блищачи в останніх променях сонця.
— Думаю, це хороше місце для привалу, — запропонувала Калі, опускаючи свій рюкзак.
— Ти жартуєш? — здивувався Аарон. — Ми збираємося спати прямо біля цього шматка заліза?
— А де ще? — з посмішкою відповіла вона. — Ти бачиш кращі варіанти?
Дрейк оглянув місцевість і кивнув:
— Годиться. Сьогодні всім потрібно добре відпочити. Завтра на нас чекає багато роботи.
Розвівши невелике багаття, вони розташувалися в колі на вечерю. Багаття тріщало, відблиски грали на їхніх обличчях. Атмосфера була тиха, але напружена.
— Думаєте, у «Ковчезі» на нас чекає багато небезпек? — спитав Аарон, порушивши мовчання.

— Якби ми знали, — відповів Дрейк, знизавши плечима.
Калі додала:
— Сподіваюся, ми впораємось.
Так вони продовжили обговорювати свої припущення, доки зірки не заповнили нічне небо. Всі вляглися, намагаючись хоч трохи відпочити перед завтрашнім днем. Попереду на них чекали незвідані території і, можливо, відповіді на питання, що давно їх  мучили.
Ранок зустрів їх тишею, яка порушувалась лише шумом води під мостом. Рожеве небо віщувало спекотний день, і повітря вже починало нагріватися. Дрейк прокинувся першим. Він сів, протираючи очі, і глянув на своїх товаришів, які ще спали. Багаття давно згасло, залишивши лише слабкий запах диму.
— Гей, піднімайтесь! — тихо сказав він, трясучи Ааронове плече.
— Вже? — простогнав той, перевертаючись на другий бік.
— Так, вже. Якщо хочемо швидше дістатися «Ковчега», краще вийти раніше, поки не дуже спекотно.
Калі, розплющивши очі, сіла і позіхнула, потягнувшись.
— Ще п'ять хвилин сну тебе не врятують, Аароне. Піднімайся.
Кай, який завжди був насторожі, вже був на ногах. Він вивчав карту, прикидаючи, скільки часу займе дорога.
— Якщо ми будемо йти без зупинок, то до заходу сонця дістанемося до точки, де, за моїми розрахунками, починається територія «Ковчега».
— Тоді тим більше час йти, — сказав Дрейк.
Після швидкого сніданку вони вирушили в дорогу. Шлях вів через горбисту місцевість, що заросла високою травою. Іноді траплялися дерева, а часом виднілися сліди старих доріг, що були ледь помітні під шаром сміття.
— Дивно, що ми досі не натрапили ні на рейдерів, ні на тварин, — зауважила Калі, озираючись на всі боки. — Зазвичай у таких місцях можна зустріти будь-кого.
— Може, тут їх щось відлякує? — припустив Аарон, оглядаючи обрій.
Кай кивнув:
— Цілком можливо. Мейсон говорив, що навколо «Ковчега» радіація.
— Головне, не забути переодягнутися в захисні костюми, інакше ми перетворимося на сяючих мутантів, — пробурмотів Аарон, і Калі пирхнула.
Дрейк, що йшов попереду, обернувся.
— Ми з усім упораємося. У нас є план, ресурси і… ну, наша удача.
— Ой, Дрейку, твоя віра в удачу мене лякає, — посміхнулася Калі, але в її голосі чулася тепла іронія.
Надвечір місцевість почала змінюватися. Трава почала рідшати, поступаючись місцем кам'янистим ділянкам і купам металобрухту, наче колись тут стояла ціла цивілізація, а тепер залишилися лише її руїни.
— Ми близько, — сказав Кай, звірившись із картою.
— Думаю, краще зупинитись тут, — запропонував Дрейк. — Завтра з новими силами розпочнемо розвідку.
— Я не проти, — відгукнулася Калі, кидаючи погляд на величезні металеві уламки попереду. — Тут досить відкрито, щоб побачити ворога здалеку.
Вони швидко організували привал, розвели багаття та розклали своє спорядження. Вечеря була скромною, але ситною, і всі мовчки їли, обмірковуючи майбутній день.
Дрейк, дивлячись на вогонь, порушив тишу.
— Завтра все зміниться. Ми вже близько.
— До проблем, — буркнув Аарон, але його голос не звучав надто серйозно.
Калі посміхнулася:
— Ти завжди такий песимістичний, Аароне?
— Тільки тоді, коли це виправдано, — відповів він з усмішкою.
Ніч знову вкрила їх, і кожен поринув у свої думки, готуючись до того, що принесе ранок.