Розділ 31

Вечір пройшов спокійно, без зайвих хвилювань та пригод. Всі вони зібралися в кафе, щоб трохи розслабитися після насиченого дня, сповненого торгівлі, роздумів про майбутнє та планів на завтрашній день. Атмосфера була невимушеною, з м'яким світлом ламп, тихими розмовами сусідів за столиками та легким запахом смаженого м'яса, що розносився із кухні.
На вечерю подали кілька ситних страв: смажену яловичину та рибу з картопляним пюре та овочами, суп із бобів із квашеною капустою, салат та ароматні коржики з м'ясом. Калі взяла порцію смаженого м'яса з гарніром, Дрейк — той самий набір, але з додатковою порцією супу. Аарон і Кай обрали смажену рибу з картоплею та салатом зі свіжих овочів. І всі взяли коржиків і по кухлю пива.
— Не скажеш, що це розкіш, але приємно, — сказав Кай, насолоджуючись смаком риби.
— І краще, ніж мізерний раціон, який ми їли кілька днів тому, — додав Аарон, відпиваючи з кухля пиво. — Такі вечері — це те, що приємно для душі.
Калі з цікавістю спостерігала за ними, тихо посміюючись:
— Так, це один із тих моментів, коли хоча б можна забути, як ми насправді живемо.
Усі трохи помовчали, насолоджуючись їжею. Тиха музика зі старого програвача на стіні та приглушена розмова створювали відчуття затишку, якогось незвичного спокою.
— І все-таки, — сказав Дрейк, — я радий, що ми всі тут. Іноді так приємно сісти за стіл і не думати ні про що.
— Так, ти маєш рацію, — погодилася Калі, — не завжди треба шукати бійки чи вирішувати проблеми. Іноді треба просто пережити день без боротьби.
Коли вечеря закінчилася, вони замовили ще по одному кухлю пива, не бажаючи перенапружуватися. Цього вечора ніхто не хотів ні веселитися до ранку, ні влаштовувати серйозні розмови про майбутнє. Пиво виявилося холодним і досить легким, щоб не затьмарити їхні уми.
Поговорили про дрібниці — про те, як місцеві жителі будують свої будинки, про те, які рідкісні предмети можна знайти в Пустках, про те, що вони мають досліджувати наступними днями.
— Я в одному місці бачив, — почав Аарон, запиваючи пивом свою вечерю, — старий контейнер із кришкою, просто біля дороги, ніби залишений кимось. Але ось що дивно: усередині виявилося купа порожніх бляшанок з написами на мові, яку я не зрозумів. Як думаєте, це може бути слідом від якогось давно забутого поселення?
Калі засміялася, відкидаючи волосся назад:
— О, ти навіть у бляшанках бачиш артефакти стародавніх цивілізацій? Хоча на Пустках все може бути.
— Слухай, це кумедно, — сказав Кай, піднімаючи кухоль з пивом. — А мені якось в одному місці трапилась машина, на якій ще колесо стояло. Але ось що цікаво, по дорозі до неї я побачив сліди, ніби хтось тягнув машину, і вони вели прямо в ліс. Мені навіть було цікаво, що там таке.
— Та ще загадка, — усміхнувся Дрейк. — У мене якось взагалі був дивний випадок. Я в одному поселенні знайшов старий трактор, ніби спеціально припаркований, з прямими слідами до нього, і занедбаний віз поряд. Коли я підійшов до нього, відчув запах диму, наче хтось нещодавно розводив вогонь. Але людей не було. Цікаві деталі — вони завжди до чогось приводять.
— Так, — Калі посміхнулася, — іноді на Пустках так усе перевернуто, що твої очікування не мають жодного сенсу. Я якось зустріла торговця, який намагався продати мені зброю, а сам тим часом сердився на те, що не зміг знайти карту, яку шукав. Я геть не зрозуміла — що за карта і навіщо так наполегливо продавати зброю? Деколи Пустка таких людей відкриває, вони як старі папірці, на яких надруковано багато всього, але ніхто не може прочитати.

Всі усміхнулися, незважаючи на тяжкість, що ховалась за їхніми словами. Вони продовжували говорити про дрібниці, про нові речі, які зробили б їхнє життя трохи легшим, або про старі речі, що вони зустрічали у своїх мандрівках. Легкі розмови про такі речі, як порожні контейнери та дивні сліди, давали їм відчуття нормальності — того, що навіть на Пустках можна знайти щось хороше. Вони сміялися, сперечалися про те, що колись доведеться пережити зустріч із тими, хто залишив ці сліди, або зі старими торговцями, які продовжують блукати в пошуках рідкісних карт. Але, зрештою, все зводилося до того, що їхній шлях ще довгий, і на Пустках завжди можна знайти щось несподіване, що змушує забувати про тяжкість виживання.
Коли вечеря завершилася, а останній кухоль був допитий, вони вирішили розійтися по своїх кімнатах. Ранок обіцяв стати важливим — треба було дослідити нові місця і, можливо, розкрити загадки, приховані на карті. Проводивши одне одного очима, вони розійшлися, кожен у свою кімнату. Сьогодні вони відчули, що навіть на Пустках можна знайти щось на кшталт спокою.