Розділ 30

Повернувшись до готелю, група піднялася до Дрейка, щоб розкласти покупки і домовитися про те, як проведуть залишок дня.
— Так, давайте подивимося, що ми маємо, — почав Дрейк, ставлячи свій рюкзак на стіл.
Калі дістала патрони, медичні бинти та кілька консервів. Аарон витяг з сумки залишки їжі і кілька пляшок води, а Кай додав до загальної купи аптечку.
— Вистачить не тільки на шлях до «Ковчегу», а й на кілька днів після, якщо не встрянемо в чергові неприємності, — зауважив Кай, посміхнувшись.
— Ти сказав це, ніби впевнений, що на нас чекає спокій, — підбив його Аарон, сідаючи на стілець з пляшкою води. — Скажу чесно, я маю сумнів.
— Ну, сьогодні у нас є хоча б шанс розслабитися, — сказав Дрейк. — «Ковчег» нікуди не дінеться за один день.
— Ага, — підтвердила Калі, прибираючи монети, що залишилися в кишеню. — Думаю, всі заслужили перепочинок.
— Може, навіть занадто, — вставив Аарон з посмішкою, оглядаючи Кая. — Сподіваюся, ти встиг хоч трохи поспати після нічних пригод.
Кай лише знизав плечима:
— Тебе це турбує більше за мене.
Калі закотила очі, але на її губах з'явилася слабка усмішка.
— Гаразд, — сказала вона, спираючись на стіл. — Що ми робимо далі? Просто валяємось весь день або…
— Ми можемо піти оглянути поселення, — запропонував Дрейк. — Може, знайдемо щось корисне.
— Або зайдемо в бар знову, — хмикнув Аарон.
Калі похитала головою:
— Ні, я ще не готова до повторення вчорашнього.
— Тоді давайте прогуляємося, — сказав Дрейк. — Потрібно все рівно з'ясувати, як вийти на потрібний маршрут. Хтозна, скільки часу займе дорога.
— А ще я хотів би пошукати інформацію про «Ковчег», — додав Кай. — Можливо, хтось із місцевих щось знає.
— Розумно, — погодився Дрейк.
Група вирішила розбитися на пари: Кай з Аароном вирушили до місцевого торговця, який, за чутками, володів старими картами регіону, а Дрейк з Калі пішли вивчати вулиці та шукати можливі сліди торговців, що могли б розповісти про рух караванів, що проходять через Пустки.
Дрейк і Калі неквапливо крокували головною вулицею поселення. Воно було невеликим, але затишним: дерев'яні споруди, вкриті іржавими металевими пластинами, крамниці з вивісками, пофарбованими яскравими фарбами, і запахи смаженого м'яса, що тягнулися від вуличних торговців.
— Дивне місце, — пробурмотіла Калі, озираючись. — Наче хтось намагався зробити тут щось більше, аніж просто черговий торговий вузол.
— Ммм, — озвався Дрейк. — Тут відчувається… якась стабільність. Начебто люди вірять, що їхній світ ще можна відновити.
— Ти думаєш, його можна відновити? — Калі підняла на нього погляд.
Дрейк задумався, перш ніж відповісти:
— Не знаю. Коли бачу такі місця, як це, з'являється надія. Але коли стикаюся з рейдерами, мутантами та зруйнованими містами… Складно бути оптимістом.
Калі зітхнула.
— Я не маю ілюзій щодо відновлення миру. Люди вміють лише руйнувати, — вона замовкла, а потім додала: — Я й сама не краща.
Дрейк обернувся до неї, здивовано піднявши брову.
— Що ти маєш на увазі?
Калі усміхнулася, але її усмішка була гіркою.
— Іноді мені здається, що я як магніт для проблем. Мій батько втік, мати пішла, бабуся завжди казала, що я наче ураган — куди не прийду, все перевертаю.
— Але ж ти не винна, що хтось кинув тебе, — м'яко сказав Дрейк.
Калі знизала плечима.
— Може, й так. Але неприємне відчуття все одно лишається.
Вони замовкли, проходячи повз вуличного торговця, що вигукував ціни на зброю. Дрейк мигцем глянув на його асортимент і зупинився біля прилавка.
— Є щось для захисту, легке та надійне? — спитав він.
Торговець, щуплий старий із проникливими очима, кивнув і почав викладати пістолети та ножі.
— Ось це варте вашої уваги, — вказав він на невеликий пістолет.
Дрейк похитав головою:
— Дуже дорого.
— Ти просто не вмієш торгуватися, — з посмішкою сказала Калі, відстороняючи його і звертаючись до торговця: — Слухайте, діду, у нас тут немає мішка з монетами. Якщо хочете продати, скиньте ціну.
Торговець насупився, але під її натиском все ж таки знизив вартість.
— Непогано, — визнав Дрейк, коли вони відійшли від прилавка.
— Ось так це робиться, — підморгнула Калі.

Вони звернули у бік ще одного ряду торговців. Калі окидала поглядом товари, а Дрейк крадькома спостерігав за нею.
— Ти взагалі як собі це уявляєш? — раптом спитала вона.
— Що?
— Ну, майбутнє. Скажімо, ми знищимо цей «Ковчег». Що потім?
Дрейк сповільнився, підбираючи слова.
— Я думаю… хочеться вірити, що світ стане хоч трохи кращим. Адже ми боремося за виживання. А в нього висока ціна. Якщо вдасться прибрати хоча б одну загрозу, може це дасть шанс комусь ще.
Калі хмикнула.
— Ти, виявляється, ідеаліст.
— А ти цинік.
Вона посміхнулася:
— Не безпідставно.
— Думаю, у тебе більше віри в людей, ніж ти визнаєш, — сказав Дрейк.
Калі зупинилася, подивившись на нього з легкою усмішкою.
— Можливо. Але лише трохи.
Вони продовжили свій шлях, насолоджуючись рідкісним моментом спокою. Попереду був складний шлях до «Ковчегу», але зараз усе це здавалося чимось далеким.
Тим часом Аарон і Кай, залишивши Дрейка та Калі досліджувати вулиці, вирішили повернутися в магазинчик, де вони торгувалися вранці. Поки Джаред, хазяїн крамниці щось бурчав, складаючи речі назад на полиці, Аарон випадково помітив у дальньому кутку прилавка згорнутий сувій, покритий шаром пилу.
— Це що? — вказав він пальцем.
Джаред глянув через плече і невдоволено пробурчав.
— Старий мотлох. Карта, кажуть. Але, правду кажучи, я не впевнений, що там взагалі щось корисне.
Кай підняв сувій, обережно розгорнувши його. На грубому папері справді було зображено карту — не ідеальну, але з позначеннями маршрутів, рідкісних поселень та якимись дивними символами в дальньому лівому кутку.
— І що тут за позначки? — спитав Кай, постукуючи пальцем по символам.
— Кажуть, це якісь давні лабораторії чи бункери. Але ніхто до ладу не знає, що там. Може, пастки, може щось цінне, а може, просто легенда, — знизав плечима торговець. — Тільки дурні шукають пригод у таких місцях.
— Чудово, — хмикнув Аарон. — Ми якраз ті самі дурні.
Кай звернув карту і подивився на Джареда:
— Скільки?
Торговець примружився, оцінюючи їх, потім неохоче назвав ціну.
— За це? Ви знущаєтесь? — пирхнув Аарон.
— Карти з мітками — рідкість, — спокійно відповів продавець.
— Мітки ні про що не говорять, — заперечив Кай. — Може, там просто руїни.
Аарон вирішив взяти ініціативу на себе:
— Слухайте, ця штука тут у вас валяється роками. Я сумніваюся, що хтось ще зацікавиться. Ми дамо половину того, що ви запросили.
Джаред не поспішав, явно не бажаючи поступатися, але в результаті махнув рукою:
— Гаразд. Забирайте. Але якщо потрапите в халепу, я вас не знаю.
Коли вони вийшли з крамниці, Аарон озирнувся на Кая.
— Ну, що, йдемо розповідати нашим друзям?
Кай посміхнувся, прикриваючи сувій:
— Спочатку подивимося, що тут ще можна знайти. Карта — це добре, але її варто перевірити.
— Перевіримо, — погодився Аарон. — Але якщо ця штука приведе нас до чогось цінного, то я перший вибираю частку.
Вони обоє розсміялися і рушили далі, поки на головній вулиці поселення все ще лунав гомін голосів і сміх рідкісних перехожих.
Коли всі знову зустрілися в готелі ближче до вечора, Кай з Аароном повернулися з картою, а Дрейк з Калі принесли кілька чуток про дивні групи, які бачили неподалік місцезнаходження «Ковчега».
— Схоже, ми на правильному шляху, — зауважив Кай, розклавши карту на столі.
— На правильному чи небезпечному, — пробурмотіла Калі, оглядаючи позначки.
— З цим ми розберемося, коли дістанемося до місця, — відповів Дрейк, стомлено потираючи очі. — Але сьогодні давайте бодай нормально повечеряємо. Завтра у нас буде довгий день.
Усі погодилися, і вечір вони провели спокійно, жартуючи одне з одним і насолоджуючись рідкісним моментом миру серед хаосу Пусток.