Розділ 28

Ніч за вікном була густа, і вогні поселення вже почали тьмяніти, коли Дрейк і Калі, хитаючись, вибралися з бару. На вулиці було тихо, Пустка здавалася дивно умиротвореною. Дрейк, тримаючись за плече Калі, допомагав їй йти трохи нерівною дорогою до готелю, де вони зняли кімнати.
— Ти впевнений, що знаєш, куди йти? — спитала Калі, намагаючись зосередити погляд на будівлі попереду.
— Абсолютно, — озвався Дрейк, хоча сам був напідпитку не менше за неї. — Якщо я помиляюсь, то це твоя провина. Адже ти перша запропонувала піти на друге коло.
Калі тільки пирхнула і спіткнулася, мало не впавши. Дрейк встиг її підхопити, але сам ледь не втратив рівновагу. Вони разом розреготалися, ледве утримуючись на ногах, і нарешті дісталися готелю.
На порозі їх зустрів нудьгуючий керуючий, але вони, не звертаючи на нього уваги, просто пройшли повз, чіпляючись за стіни і перила, і піднялися нагору.
— Це твоя кімната? — пробурмотіла Калі, дивлячись на двері перед ними.
— Здається, що так, — відповів Дрейк, намагаючись вставити ключ у замкову щілину. Після кількох невдалих спроб двері нарешті піддалися, і вони ввійшли всередину.
У кімнаті було тісно, але досить затишно: просте ліжко, стілець та невеликий стіл. Калі плюхнулася на ліжко, тяжко зітхнувши.
— Слухай, Дрейку, — пробурмотіла вона, заплющуючи очі. — Я, мабуть, залишусь тут. На сьогодні з мене пригод вистачить.
— Та заради бога, — відповів Дрейк, падаючи поруч із нею. — Аби тільки не хропіла.
Але Калі вже не почула його слів. Через кілька секунд її дихання стало рівним і спокійним, і Дрейк зрозумів, що вона заснула. Сам він взяв з неї приклад, встигнувши тільки зняти черевики.
Першим звуком, який почув Дрейк вранці, було тихе, але обурене:
— Що за чорт?!
Він розплющив очі і побачив, як скуйовджена Калі, сидячи на ліжку, оглядається навколо.
— Чому я в твоєму ліжку? — сердито спитала вона, зсунувши брови.
Дрейк протер очі і сів, все ще не до кінця прокинувшись.
— Заспокойся, нічого не було, — хрипко озвався він. — Ми просто… були надто п'яні, щоб дійти до твоєї кімнати. Впали тут і вирубилися.
— Дійсно? — Калі примружилася, явно йому не довіряючи.
— Абсолютно, — кивнув Дрейк, потираючи шию. — Слухай, якби щось було, я точно запам'ятав би.
Її погляд став трохи менш напруженим, і вона сіла рівніше.
— Гаразд, повірю, — пробурмотіла вона, беручи склянку з водою, що стояла на столику біля ліжка. Зробивши кілька ковтків, Калі додала: — Але дивись мені.
Вона піднялася на ноги, кинувши погляд на Дрейка, який все ще сидів на ліжку.
— І не думай нічого зайвого, зрозумів?
— Навіть не планував, — посміхнувся він, махнувши рукою.
Калі хмикнула, поправила волосся і попрямувала до дверей. Вже біля самого виходу вона обернулася:
— І дякую, що… Ну, ти зрозумів.
Дрейк усміхнувся, але нічого не сказав. Вона пішла, і двері тихо зачинилися. Залишилося лише світло ранкового сонця, що пробивавалося через штори.
Повернувшись до себе, Калі зачинила двері кімнати і притулилася до неї спиною, глибоко зітхнувши. Ранкове світло, що пробивалося крізь зашторені вікна, здавалося надто яскравим, а голова гуділа після вчорашнього.
Вона скинула черевики і плюхнулася на ліжко, закривши обличчя долонями. Спогади минулої ночі змішувалися в її голові: сміх, тости, розмови… Дрейк… Його спокійний голос, дивне почуття безпеки поряд з ним.
— Що за дурня?.. — пробурмотіла вона собі під ніс, струшуючи головою, ніби це могло допомогти позбутися думок.
Але вони не йшли. Калі згадала, як вони говорили про минуле, як Дрейк стримано, але щиро розповідав про свої втрати. Він був іншим, не схожим на тих, з ким їй доводилося стикатися на Пустках. Не хвалькуватим, не жорстоким, не брехливим.
Вона встала і підійшла до дзеркала, дивлячись на своє відображення.
— І що? — пробурмотіла вона. — Подобається він тобі? І що з того?
Вона помовчала, вивчаючи своє відображення.
— Так, подобається, — зізналася вона собі тихо.

Це було дивне почуття, незвичне. Калі завжди вважала, що краще покладатися лише на себе. Її життя завжди доводило: будь-яка довіра закінчувалася зрадою. Мати покинула її, тільки-но з'явилася можливість, батька вона взагалі не знала, а всі ті, кого вона вважала друзями чи союзниками, щоразу знаходили спосіб відвернутися від неї в самий невідповідний момент.
Але Дрейк був не такий. Він не дивився на неї згори, не намагався щось від неї отримати. Йому не потрібно було, щоб вона постійно доводила свою корисність. Вона згадала, як він жартував учора, коли вони напилися, як акуратно підтримував її на ногах, як заспокоював уранці.
Калі провела рукою по обличчю і посміхнулася.
— Ти що, правда, повіриш, що він інший? — пробурмотіла вона, хитаючи головою.
Але в глибині душі їй хотілося повірити. Хотілося дати йому шанс. Тільки страх все ще сковував її. Що, якщо цей шанс знову обернеться болем?
Вона відійшла від дзеркала і опустилася на ліжко. Її погляд зупинився на черевиках, що лежали біля дверей. Вона згадала, як Дрейк розповідав про свою спробу приручити бика. Сміх, який вона відчувала вчора, здавався їй таким справжнім.
«Може, це і є те, чого мені не вистачало?» — майнула думка.
Але Калі миттю відігнала її.
— Я не готова, — прошепотіла вона. — Не зараз.
Вона лягла, дивлячись у стелю.
— Може, колись… — тихо додала вона, заплющуючи очі. — Може.
Тим часом Дрейк стояв біля вікна своєї кімнати, спостерігаючи, як світанок поступово заливає поселення м'яким світлом. У руках він тримав склянку з водою — не найліпший засіб від похмілля, але найкраще, що мав.
Він намагався зосередитися на майбутній шляху, на місії, на «Ковчезі». Але думки постійно поверталися до Калі. Він заплющив очі, згадуючи, як вона стояла біля дверей, злегка розпатлана, з легким роздратуванням на обличчі, але все ж таки напрочуд жива. Калі була загадкою. З одного боку, вона здавалася йому сильною, впевненою, готовою будь-якої миті зірватися в бій або відстояти свою точку зору. З іншого боку, він бачив її вразливість. Вона, як і він, тягла за собою тягар минулого, який робив її настороженою та стриманою.
Дрейк відпив води і знову глянув у вікно.
— Вона мені подобається, — пробурмотів він.
Це було очевидно. Але що із цим робити?
Він бачив, як Калі тримає дистанцію. Не просто фізично — вона ніби будувала довкола себе невидиму стіну. Іноді йому здавалося, що він бачить тріщини в цій стіні, але вона відразу їх затикала, не даючи йому наблизитися.
«Чи варто взагалі намагатися?» — думав він.
Дрейк знав, що надто часто в його житті все йшло шкереберть. Будь-яка спроба налагодити стосунки — будь то дружба, союз чи щось більше — оберталася болем. Люди йшли, зраджували, зникали. Він не хотів знову опинитися в цій пастці.
Але Калі була особливою.
Він згадав їхні нічні розмови. Її саркастичні жарти, смішки, які вона намагалася приховати, але які звучали так щиро. І її очі, коли вона розповідала про своє минуле. У них був не тільки страх, а й надія, що, можливо, одного разу вона зможе комусь довіритися.
— Може, мені все здалося, — сказав він собі.
Але питання все одно залишалося. Що, якщо він спробує зменшити дистанцію? Чи піде це на користь? Чи він лише ускладнить ситуацію, завдасть біль і собі, і їй?
Дрейк зітхнув і провів рукою по волоссю.
— Я не знаю, — пробурмотів він. — Може, краще лишити все як є?
Він знав, що Калі не з тих, хто відразу кидається у вир із головою. Та й він сам уже давно навчився тримати своє серце під замком.
Але все-таки йому хотілося спробувати. Нехай не зараз, не одразу. Може, коли вона буде готова. А може, коли він сам знайде сміливість ризикнути.
Дрейк поставив склянку на підвіконня і подивився на двері.
— Гаразд, Калі, — тихо сказав він. — Ти варта того, щоб почекати.