Розділ 25

Аарон зробив великий ковток зі свого кухля, з шумом поставивши його на стіл. Його погляд помітно пом'якшав — можливо, через випите пиво, а може, через спогади. Аарон знову зробив ковток пива і тихо посміхнувся, дивлячись у кухоль.
— Ти знаєш, Дрейку, адже я ніколи не думав, що ми знову зустрінемося. Пустка — штука безжальна.
Дрейк підняв очі від свого кухля, витираючи губи.
— А я думав, ти й досі тримаєш на мене образи.
— Може, й тримав колись, — визнав Аарон. — Але ж це було так давно. Мабуть, я просто радий, що ти взагалі живий.
Калі, що сиділа поряд з ними, трохи насупилася.
— Схоже, у вас є історія, яку варто розповісти, — зауважила вона.
— Ще б пак, — хмикнув Аарон, хитаючи головою. — Дрейк був моїм напарником. Ми разом подорожували Пустками, займалися всякими справами. Іноді торгівля іноді полювання на мутантів. Все йшло добре, поки не з'явилася та чортова група найманців.
— Що за група? — спитав Кай, підіймаючи погляд.
— Та звичайні найманці, — пояснив Дрейк. — Без жодних моральних принципів. Вони полювали на цінний вантаж, який ми тоді знайшли.
— Ми натрапили на стару вантажівку, — продовжив Аарон. — У ній було щось рідкісне, деталі для енергоядер. Ми вирішили забрати й продати. Але цим хлопцям не сподобалося, що ми були першими.
— Вони напали на нас у таборі, — тихо додав Дрейк.
— І тоді все полетіло до біса, — закінчив Аарон, похмуро посміхнувшись. — Ти хотів їх відлякати, а я наполягав на бою.
— Це коштувало нам усього, — погодився Дрейк. — Їх було надто багато. Ми втратили вантаж, обладнання… та один одного.
— Так, — кивнув Аарон. — Після того я вирішив, що більше не можу на тебе розраховувати. Що ти був надто обережний для такого життя.
— А ти був надто впертий, щоб зрозуміти, що Пустка вимагає терпіння, — різко відповів Дрейк, але його голос миттю пом'якшав. — Знаєш, я все одно сумував за тобою.
Калі з цікавістю спостерігала за їхньою розмовою.
— І що ти робив увесь цей час, Аароне?
— Поневірявся, як і всі. Працював то на одних, то на інших, лагодив старе барахло, іноді полював. Зустрів купу мерзотників, кілька хороших людей, — він глянув на Дрейка, — але справжніх друзів, таких як ти, більше не було.
— Слухай, мені шкода, що тоді все так обернулося, — сказав Дрейк.
— Та годі вже, — махнув рукою Аарон. — Ми обидва були впертими ідіотами. Головне, що ми знову тут.
Кай підняв кухоль, щоб цокнутися.
— Ну, що за возз'єднання?
— І за те, щоб цього разу ми не повторювали старих помилок, — додав Аарон.
Цокнувшись, вони знову випили. Напруга, що витала між Дрейком та Аароном, розчинилася, залишивши місце для справжнього розуміння. Здається, цього разу їхня дружба стане лише міцнішою.
Дрейк поставив кухоль на стіл, обмірковуючи, з чого почати. Інші дивилися на нього, чекаючи продовження розмови.
— Ну що ж, — почав він, — усе, що сталося до Сховища 17, було… хаотично.
— Це як? — запитала Калі, злегка нахиливши голову.
— Давайте так, — посміхнувся Дрейк, — ви колись тікали від рейдерів, які чи не зубами вас гризти були готові?
— Була справа, — хмикнув Аарон.
— Ось і в мене так було. Це саме те, що привело мене до Сховища. Я його не шукав. Просто випадково натрапив на пристрій. Я біг, петляючи по Пустці, поки не натрапив на вхід.
— А рейдери? — запитав Кай.
— Мені вдалося втекти від них, — відповів Дрейк. — Їхню увагу відвернув супермутант.
Калі кивнула, ніби уявляючи собі цю картину.
— І що ти знайшов у Сховищі? — спитала вона.
— Людей, — сказав Дрейк, трохи знизавши плечима. — Щось на кшталт дому і… чергову купу проблем на свою голову.
— Мейсон, — здогадався Аарон.
— Так, — підтвердив Дрейк. — Він попросив мене допомогти.
— І чому ти не втік? — насупився Кай. — Чому вплутався в цю авантюру?
— Мейсон був переконливий, — пояснив Дрейк. — Мені так хотілося, щоб наше життя стало трохи легшим.
Він зробив ковток і продовжив:
— Мейсон потребував помічників. У нього була інформація, але в нього не було людей, які б мали достатньо досвіду для подібної роботи.
— І ти вирішив стати його помічником? — запитала Калі.

— Так. Мені хотілося, щоб у моєму житті з'явилася бодай якась мета, — зізнався Дрейк. — Мені хотілося допомогти людям.
Аарон посміхнувся:
— Ти завжди був такий, Дрейку. Якщо хтось у біді, ти рвешся рятувати. Навіть якщо тебе це може вбити.
— Можливо, — погодився Дрейк. — Але хіба в нас є вибір?
Кай глянув на нього довгим поглядом, але нічого не сказав. Калі усміхнулася:
— Ну тепер зрозуміло, як усе почалося.
— Це був лише початок, — зауважив Дрейк. — А тепер ми сидимо тут, п'ємо дешеве пійло і обговорюємо, як врятувати світ.
Усі засміялися. У барі стало трохи тепліше.
Аарон подивився на Калі, яка все ще тримала свій кухоль, і злегка примружився.
— Гаразд, Дрейк розповів нам свою історію, — почав він. — Кай теж хоч трохи, але розкрився. Та й я про себе розповів. Тепер твоя черга, Калі.
Вона посміхнулася, похитуючи кухоль, дивлячись на рештки напою на дні.
— Що вас цікавить? — спитала вона, усміхнувшись краєчком губ.
— Та все, — подав голос Кай. — Як опинилася серед Пусток одна? Чим займалася до того, як нас зустріла?
Калі хмикнула і поставила кухоль на стіл.
— Моє життя? Це не казка, хлопці. Бруд, кров та нескінченна втеча. Як у всіх.
— Не уникай відповіді, — м'яко зауважив Дрейк.
Вона зітхнула, сперлася на стіл і заговорила:
— Народилася я в маленькому поселенні неподалік старої атомної станції. Начебто спокійне місце. Мама, тато, здавалося, жили непогано. Ну поки я не з'явилася.
— Що трапилося? — обережно спитав Аарон.
— Батько сказав, що дитина йому не потрібна, — знизала плечима Калі. — Втік, як тільки дізнався про вагітність матері. А мама… вона ніколи не любила мене.
— Жорстоко, — зауважив Дрейк.
— Це ще м'яко сказано, — посміхнулася вона. — Коли мені виповнилося шість, вона зникла, покинувши мене з бабусею. Пішла з якимсь чоловіком, і я її більше не бачила.
— І бабуся тебе виховувала? — уточнив Дрейк.
— Так, — кивнула Калі. — Вона завжди була доброю, але суворою. Вічно твердила мені, що життя на Пустках — це боротьба. Вчила всьому: стріляти, виживати, готувати щось із нічого. Я їй за це вдячна.
— Ти все ще відвідуєш її? — спитав Аарон.
— Іноді, — відповіла Калі. — Вона живе у тому самому поселенні. Я не можу бувати там часто, але якщо знаходжуся поблизу, обов'язково заходжу.
У розмові настала коротка пауза.
— До речі, — сказав Кай, порушивши мовчання, — твоє ім'я. Ти знаєш, що воно належить індуїстській богині руйнування?
Калі посміхнулася, але в її очах майнула тінь болю.
— Знаю, — сказала вона. — Мама дала мені це ім'я. Вона любила повторювати, що я зруйнувала її життя своїм народженням. Мабуть, вона вважала це символічним.
Настало напружене мовчання. Навіть Кай, зазвичай незворушний, виглядав задумливим.
— Слухай, — почав Дрейк, подивившись на Калі. — Це було несправедливо з її боку. Ти не винна.
Калі лише знизала плечима.
— Винна чи ні, це не змінює минулого, — сказала вона спокійно. — Але бабуся завжди казала: «Не має значення, що було, важливо, що ти зробиш далі».
— Гарні слова, — сказав Аарон, піднімаючи кухоль. — За бабусь.
Вони засміялися і знову цокнулися. Атмосфера в барі стала трохи теплішою, хоча кожен розумів, що за усмішками ховаються тіні важкого минулого, яких не так легко позбутися.