Розділ 6

Дрейк і Калі рухалися у бік східного сховища, крокуючи розбитою дорогою, яка колись була магістраллю. Тепер вона стала Пусткою, з понівеченою сталлю і зруйнованими спорудами по обидва боки. Лише час від часу чулося виття вітру, що проникало в тріщини в стінах і крізь розбиті вікна.
Калі йшла поряд з ним, її кроки були швидкими та впевненими. Вона оглядалася на кожен шурхіт, кожен рух у тіні. Дрейк помітив, як її пальці нервово грають із ножем, прив'язаним до стегна. Вона не могла розслабитись, як і він.
— Ти багато часу провела серед Пусток? — спитав він, намагаючись порушити тишу.
— Більше, ніж хотілося б, — відповіла Калі, її голос був рівним, але в ньому ковзнула тінь болю. — Колись я була частиною групи, яка намагалася змінити світ. Але, як і завжди, люди зраджують, і я залишилася сама.
Вона зупинилася і глянула в далечінь, ніби за обрієм ховалася її втрачена мета.
— А ти? — додала вона, знову поглянувши на Дрейка. — Я тебе ніколи не бачила у цих місцях. Як ти тут опинився? Звідки у тебе цей пристрій?
Дрейк на мить замислився. Він поки що не був упевнений, що Калі можна повністю довіряти, але й брехати їй не хотів.
— Мене відправили відновити стару систему, спробувати зробити щось корисне для цього зруйнованого світу. Це може прозвучати безглуздо, але я мушу спробувати. Для всіх, хто ще живе та тих, хто буде жити.
Калі кивнула, її обличчя не видало жодних емоцій, але вона явно поділяла погляди Дрейка.
— Не безглуздо. Ти чиниш правильно. Багато хто з нас шукає щось, щоб виправдати своє існування в цьому пеклі. Інакше навіщо взагалі продовжувати?
Дрейк замислився над її словами. Не всі були такими, як вона, на Пустках було повно всяких покидьків. У ній було щось, що викликало повагу. Вона могла б зрадити його, як багато інших до неї, але щось у ній давало шанс на плідний союз.
І ось, нарешті, вони прибули до підніжжя пагорба, за яким ховалося східне сховище. Дерева, які в минулому були зеленими, тепер були лише кістяками, їхні гілки засохли, як і земля під ними.
— Не подобається мені це місце, — сказала Калі, оглядаючи місцевість. — Тут щось не так. Ти відчув запах?
Дрейк теж відчув дивний, ледве вловимий аромат, який міг бути сумішшю гнилі та ще чогось. Він глянув на неї і кивнув.
— Думаю, що ми не одні. Підготуйся. Сюди, мабуть, не лише ми прийшли.
Вони швидко зайшли за найближчий пагорб, щоб сховатися в тіні. Раптом здалеку долинув шум — важкі кроки, скрегіт металу. Хтось рухався. Дрейк виглянув з-за пагорба і побачив, як кілька фігур, добряче озброєних і в міцній броні, прямували у бік сховища.
— Це рейдери. — Калі виглядала спокійною, але в її очах спалахнув вогонь передчуття. — Ти хочеш розібратися з ними?
Дрейк знав, що вони не мають вибору. Він ретельно перевірив свою зброю, перш ніж йти на бій.
— Нам треба підійти ближче і використовувати укриття. Я піду вперед, прикрию тебе. Ти тримайся на відстані.
Калі кивнула і міцніше стиснула пістолет.
Вони почали просуватися, використовуючи зруйновані будівлі та дерева як укриття, поступово скорочуючи дистанцію до групи рейдерів. Кожен крок, кожен рух були прораховані — не через страх, а через розуміння, що невдача в цьому місці означала б кінець.
Як тільки вони опинилися на позиції, Калі вистрілила першою, її пістолет видав стриманий звук, і один із рейдерів упав, не встигнувши зрозуміти, що сталося. Другий моментально відгукнувся, але його постріл пішов у порожнечу. Дрейк відкрив вогонь, плазмова енергія спалювала все на своєму шляху. Страх був чимось далеким — вони стали справжніми машинами для вбивства.
Коли бій закінчився, тиша знову поглинула Пустку. Дрейк і Калі стояли серед тіл, важко дихаючи, але з розумінням, що крок за кроком вони наближаються до мети.
— Чудова робота, — сказав Дрейк, підбираючи вцілілу зброю рейдерів. — Все було недаремно.
Калі посміхнулася, перевівши погляд на нього.
— Поки що рано радіти. Але ти маєш рацію — це було правильно. Вони стояли у нас на шляху.
Вони повернулися і попрямували до сховища, знаючи, що кожен наступний крок наближатиме їх до останнього рубежу на шляху до відновлення світу, хоч би яким він був тепер.

Дрейк і Калі підійшли до зруйнованої будівлі, що ховалася за гілками мертвих дерев, схожу на старе забуте укриття. Тут, серед порослих мохом бетонних плит та уламків, починалося щось, що могло змінити їхню долю. Але вони знали: шлях буде небезпечним, і кожен крок може стати останнім.
Калі впевнено штовхнула двері і вони з гуркотом відчинилися, показуючи їм темний коридор, наповнений запахом вогкості та розкладання. Всередині було доволі темно, тільки тьмяне світло старих ламп на стінах слабо освітлювало шлях.
— Ти це відчуваєш? — спитала Калі, її очі блиснули в темряві. — Тут щось не так. Мені здається, ми тут не самі.
Дрейк насупився, перевіряючи свою зброю, а потім глянув на «Зірку» у нього на поясі. Пристрій мовчав.
— Я знав, що тут щось не так, — тихо сказав він. — Сховище мало бути активним, але щось не сходиться. Мій пристрій не видає жодних сигналів.
Саме тоді у темному коридорі пролунав звук кроків. Легкі, майже нечутні, але вони були. Дрейк зреагував миттєво, жестом зупинивши Калі. Вони присіли за найближчим укриттям, стежачи за тим, як у темряві з'являються постаті.
Тіні рухалися повільно, ковзаючи вздовж стін. Не рейдери. Це були люди, але не такі як ті, з ким вони стикалися раніше. Вони носили дивну броню, на якій тьмяно виблискували символи, що нагадували старовинні логотипи.
— Що це за бісові люди? — прошепотіла Калі, ледь помітно стискаючи рукоять ножа.
Дрейк придивився. Їхні обличчя були приховані під масками, а в руках вони тримали дивну зброю. У їхній поведінці було щось механічне, майже нелюдське. Це не могли бути рейдери. Це було якесь особливе угруповання.
— Нам треба бути розумними, — сказав Дрейк, зробивши кілька кроків назад. — Не будемо ризикувати. Ми спробуємо пройти повз.
Але Калі не була налаштована ухилятися від бою. Вона дістала пістолет і прицілилася.
— Ти йди, я прикрию тебе, — прошепотіла вона, уже спрямовуючи пістолет на найближчу постать.
Дрейк не встиг заперечити. Калі стрибнула в тінь, швидко наблизившись до групи, і коли її противники опинилися в зоні ураження, вона вистрілила. Гучний постріл розрізав тишу, і один із противників звалився на землю, не встигнувши підняти зброю.
Але це була лише перша атака. Інші противники миттю зреагували, піднявши зброю.
— Трясця! — вилаявся Дрейк, підбігаючи до ніші у стіні, щоб уникнути попадання.
Вогонь посилився. Але Калі була вже поруч із ним, прикриваючи їх від куль. Противники намагалися підійти ближче, але Дрейк не дозволяв їм цього, відчайдушно відстрілюючись.
— Ми не можемо продовжувати в такому темпі! — крикнув він, поки їхня позиція продовжувалась піддаватися атаці. — Потрібно знайти укриття. Швидше!
Вони не встигли просунутися далі, коли їх знову атакували. У цей момент, коли здавалося, що вже все втрачено, з тіні виступила ще одна людина. Її силует був ледь помітний, але кроки були впевнені. Дрейк з Калі сподівалися лише на одне: щоб ця людина виявилась на їхньому боці.