РОЗДІЛ 8

РОЗДІЛ 8

МЕЖА 

Частина І — Вибору немає

Вона зрозуміла це ще до того, як почула. Не зі слів. З того, як він піднявся. Повільно. Без поспіху. Наче рішення вже давно було прийняте. Кассіан не дивився на неї, коли проходив повз. Лише на мить затримався біля столу. Пальці ковзнули по поверхні, ніби перевіряючи, чи все на місці.

— Ти підеш зі мною, — сказав він.

Просто. Як факт. Еліра не одразу відповіла.

— Куди? — її голос був тихішим, ніж вона хотіла.

— Не сюди, — кинув швидкий погляд на двері. — Це місце тимчасове.

Вона випрямилась і відштовхнувшись від столу. Світ уже не хитався, але слабкість ще трималась десь під шкірою.

— Я не просила… — почала дівчина.

— Я теж, — перебив він.

Кассіан нарешті повернувся до неї повністю. Його погляд був спокійний. Надто спокійний.

— Мені потрібна твоя сила, — сказав він. — І швидко. Тому ти будеш поруч.

Без натяку на щось інше. Без пом’якшення. Еліра завмерла.

— Тобто… — вона зробила крок вперед. — Ти просто вирішив це за мене?

— Так.

Відповідь прийшла одразу. Дівчина стиснула щелепи.

— Я не твій інструмент.

— Поки що — ні, — спокійно сказав чоловік. — Але станеш, якщо не навчишся контролювати те, що в тобі є.

Її погляд став різкішим.

— І ти, звісно, єдиний, хто може мене “навчити”?

Кассіан злегка нахилив голову.

— Ні, — сказав він. — Але єдиний, хто не дозволить тобі вбити себе в процесі.

Між ними зависла напружена тиша. Еліра відчула, як всередині назріває власна емоція. Не страх. Роздратування.

— Я не просила тебе мене рятувати.

— Я і не рятую, — коротко відповів Кассіан.

Він відвернувся. Наче розмова вже закінчена.

— Ти йдеш, — додав спокійніше. — Або залишаєшся тут і чекаєш, поки Орден вирішить, що з тобою робити.

Еліра різко підняла голову.

— Вони не…

Кассіан глянув на неї через плече. І цього разу не перебив. Просто дивився. Цього вистачило. Еліра замовкла. Кілька наступних секунд пройшли але відчувались вічністю.

— І що далі? — тихіше спитала вона. — Я буду просто… ходити за тобою?

— Ні.—він підійшов ближче і зупинився на відстані кроку. — Ти будеш працювати.

Його голос не змінився. Але щось у ньому стало важчим.

— Я навчу тебе використовувати силу. Швидко. Без зайвих помилок.  А потім використаю її.

Чоловік сказав це так само спокійно, як усе інше. Еліра не відвела погляду.

— І ти думаєш, я погоджусь на це?

Кассіан ледь знизав плечима.

— Думаю, ти достатньо розумна, щоб не обирати гірший варіант.

Вона стомлено видихнула.  

— Ти навіть не намагаєшся зробити це менш… огидним.

— Ні.—він зробив ще крок. Ближче, ніж потрібно. — Це економить час.

Їх розділяло кілька сантиметрів. Еліра відчула це занадто чітко.

— А якщо я відмовлюсь?

Кассіан дивився прямо в очі. Без тиску. Без емоцій.

— Тоді залишишся тут. І подивимось, хто забере тебе першим.  Я — чи вони.

Тиша впала різко. Еліра відчула, як всередині піднімається щось знайоме. Злість. І щось ще. Вона зробила крок назад.

— Ти впевнений, що я не створю тобі більше проблем, ніж користі?

Ледь помітна тінь усмішки ковзнула по його обличчю.

— Уже створила, — сказав Кассіан.

І це прозвучало… чесно. Вона дивилась на нього ще кілька секунд. Оцінюючи. Зважуючи. Ніби намагалась знайти інший варіант. Його не було. Дівчина знала це. І він також це розумів.

— Добре, — сказала вона нарешті.

Слово прозвучало тихо. Але чітко. Кассіан кивнув. Один раз. Без задоволення. Без перемоги. Просто прийняв.

— Тоді не відставай, — сказав він, вже рухаючись до дверей.

І не перевірив, чи піде Еліра за ним, наче і так знав.