1

Любомир та Катерина повільними кроками зайшли до будинку його батьків — Юлія та Ірини.
Катя нервово перебирала пальцями тканину сукні, яку їй подарував чоловік. Вона не знала, як сім’я її новоспеченого чоловіка прийме її — просту дівчину без гучного родового імені.

Першою їх зустріла служниця. Молоде подружжя не наважувалося одразу йти до батьків Любомира.

— Катю, все буде добре, — прошепотів Любомир їй на вухо.

Дівчина повільно кивнула, хоча впевненості в її очах не було. Сам Любомир нервово поправив краватку.

Служниця вклонилася.

— Маріє, де зараз тато, мама і Мар’яна? — запитав він.

— Пани обідають у їдальні.

— Чудово… — він нервово засміявся.

Любомир узяв Катю за руку й ніжно стис її пальці.

— Ходімо. Ми маємо повідомити новину.

Вони зайшли до їдальні, де за столом сиділа вся родина Любомира. Подружжя привіталося.

— Знайомтеся, — твердо сказав він. — Це моя дружина Катерина. Ми буквально сьогодні одружилися.

Юлій повільно поклав виделку, на яку вже встиг наколоти шматок м’яса. Ірина простягнула руку до склянки з соком, але передумала. Мар’яна перевела погляд з брата на дівчину поруч із ним.

— Я вас ніколи не бачила на жодному балу, — холодно мовила вона.

— Я донька фермерів, Антоніни та Мирослава Калиновських, — спокійно відповіла Катя.

— Сину, як ти міг?! — вибухнув Юлій. — Треба берегти чистоту магічних родів! Ти мав одружитися з Ангеліною Верченко. Між нашими сім’ями була домовленість ще з дитинства!
— Ми з Ангеліною різні, — твердо сказав Любомир. — А Катрусю я кохаю, і вона мене. Ми вже одружилися, і цього не можна виправити.

Ірина підійшла ближче, уважно оглянула їх обох і промовила:

— На них справді є магічний шлюбний слід. Його наклав служитель.

Юлій закрив обличчя руками. Мар’яна глузливо всміхнулася.

— Братику, ти чудиш по-серйозному.

— Не сподівайся, що ми приймемо тебе в сім’ю, — різко сказав Юлій, дивлячись просто на Катю.

— Тату, ти мусиш! Вона моя дружина! — палко заперечив Любомир.

— Ти тепер поза родиною, Любомире!

Ці слова прозвучали для нього, мов вирок.

Раптом Юлій намалював у повітрі руну вигнання.

Подружжя мовчки вийшло з їдальні.

Любомир швидко зібрав свої речі. Тієї ж ночі вони поїхали до батьків Катерини — Мирослава й Антоніни.
Вони вже знали про шлюб.