Розділ 4

Важкі дубові двері замикаються за етноскрибою з швидкоплинним гуркотом, подібним до гнівного удару кулака об стіл, що підкріпляє озвучення вироку немилосердним суддею. Сонце запікає повітря і уподібнює кімнату до розжареної пічки, тож Ірен стягує з голови лице і послаблює задушливий комір службової сукні. Дихати стає не набагато легше, а етноскриба усвідомлює, що душить її напруга у власному тілі. Страх та провина ніжно обійняли плечі дівчини ще при розлученні з подругою, та стискали обійми все сильніше шляхом назад. Особливо різко — при спогляданні майстерних мечів і прикрас кочівників, солом’яних костюмів і возів фермерів, та багатьох інших нагадувань про невідворотність скорого вибору. Невелику розраду Ірен подарували лише стежки, прилеглі до височенного мідного ідола громовержця, що під час бурі пожирає всі блискавки з небес над околицями Києва. З довжелезного червоного штиря вони розтікаються по розлогому металевому корінню, а прилеглі до мідних завитків ліси напиваються божественною силою та стають особливо густими і приємними у сонячний день.

Ірен звертається по допомогу до картини, але осудливий вираз на обличчі Юстиніана видається їй заважкою ношею. Клеркиня загнано оглядається і ховається від автократа в кутку кімнати, на підлозі за сосновим столом. Допитливому Фебу також не вдається просунути сюди аж надто багато загребущих променів, тож білявка перетягує гори паперів у тінь і нарешті приймається їх вивчати. Етноскриба облизує пересохлі губи і впинається у документи невідривним напруженим поглядом, наче стривожена орлиця, що покидає повне голодних пташенят гніздо. Дівчина лише зрідка висовує голову з прихистку і виглядає у вікно.

Байдужий рух відкинутої храмом тіні щомиті посилює тиск у молодому тілі. Болючий страх впирається у всі знані знервованою дівчиною органи, тож вона приймає рішення щосили уникати погляду на годинник. Її очі насилу оминають добру половину краєвиду, із храмом у центрі експозиції, та прямують до трохи багряної змії, чиє струнке тіло багаторазово звивається і гідрою розтікається по величним схилам міста трьох пагорбів. Прямокутні луски перекрученої рептилії невпинно стикаються з десятками тисяч ніг, а також з безліччю копит і коліс, до яких наспіх приладнані найрізноманітніші тулуби і корпуси, пристрої та голови, а з ними кінцівки і придатки. На щастя, золотий купол екіпажу проедра в сонячні дні безмежно сяйливий і блискучий, та поки що не притягує погляд тяглистим рухом над цеглою.

Молода жінка різким помахом витягає чистий аркуш, потім кладе його на непотрібне зараз тіло Юстиніанова цивільного права та ділить навпіл розчерком пера. Ліву частину листа Ірен підписує «Меланхлени», а праву «Неври». Від тої миті паперове море плавко перерозподіляється у дві водойми поруч та затікає тонкими чорнильними відбитками у список. Сприйняття текучої маси аргументів та фактів ускладнюється, і от купок вже стає шість, а клеркиня співмірно нарощує графи та виміри у аркушному просторі, до того дуальному. Документи хутко прямують до рук, вивчаються поглядом та викидаються з відчаєм, після чого перетікають до однієї з восьми новостворених водойм. Щойно купок стає десять, Ірен хапається за волосся і відчайдушно рве його. Етноскриба кричить та розкидає старанно викладені папери. Тепер вона не схиляється під осудливим поглядом автократа, натомість презирливо щулиться і роздратовано гарчить:

- Ну і як я маю вирішити, котрі кількасот тисяч людей загинуть? Яким чином вони це роблять?

Цього разу портрет не відповідає, навіть символічно. Етноскриба зітхає і звалює власні наробки у безладне море символів, та наново зрошує паперове джерело. Наступне речення вона вже бурчить під носа:

- Відомо, яким. Їм просто байдуже.

Ірен приступає до свого ритуалу і циклічно його відтворює, раз за разом. Ніби нічого не змінюється, лише тіньова стріла повільно тягнеться до часу невизначеного, але однозначно рокового. Рухом часу підживлюється ще й пухке мерзенне чуття у животі, рясно вкрите вбивчою пліснявою безпомічності. Щось подібне, хоч і безмежно слабкіше, бюрократка відчула зранку, коли не впізнала подругу.

Пліснявий шмат гнилля все швидше зростає у шлунку. Гидке кубло перехоплює подих та настирливо проситься назовні, і врешті змушує білявку різко підхопитися та схопитися за вікно. Вона підводиться і завмирає, навіть забуває на мить про нудоту і розчинення скляної пастки, адже помічає присталий вдалині екіпаж. А ще постать проедра, що застигла майже біля входу до цієї будівлі.

Подруга з тубусом в руках виграє трохи часу для Ірен: контур синхроністки хижо кружляє навколо проедра, поки вона щось розповідає, активно махає руками і трясе совиною маскою. Відчуття нудоти і безпомічності вертаються у тіло білявки та остаточно віднімають можливість вдихати глибоко.

Почувши гулкий удар вхідних дверей корпусу, етноскриба миттєво підводиться і витирає з обличчя всю вологу. Рукавички, лице, та інші шматки робочого костюму хутко прямують на встановлені регламентом місця, і старанно та швидко приводяться до ладу. Потім дівчина підскакує до майже завершеної копії документа.

Права рука Ірен занурює кінчик пера до флакончику чорнил та заносить вологе вістря над папірцем, після чого завмирає і щосили дрижить. Муки вибору скидаються на передродові потуги, які молода жінка досі не може повністю викинути з голови, та вселяють їй болючу надію народити прекрасне рішення. Гулкі удари високих підборів вже відлунюють з ближнього коридору. Етноскриба ображено шепотить автократу на стіні:

- Сподіваюся, ти, бляха, задоволений! Домігся свого, як завжди!

Ірен задумує перевернути величезний піфос для відходів, та вже хапається за нього, але дівчину зупиняє згадка про вимогливість проедра до чистоти. Натомість вона пірнає до суміші свого і чужого сміття, та навіжено риється всередині. Поверхневі шари бруду відкидаються легко, а от занурення до глибинних віддаються нападками шаленого болю в кінцівках. Тіло повниться протестом і жахом, а думки наслідками та картинами наступних страждань і страшних ран. Дівчина переглядається з Юстиніаном, закриває очі і напружує Волю. Її руки ігнорують нестерпний супротив та поринають до широкого скупчення колючого сміття. Очі Ірен закриті, а думи женуть усі наміри та попередження, крім твердого дотику монети.