Розділ 4

Жах. Ірен не може викинути з голови розповідь подруги і постать проедра. Жаль щодо прийнятих рішень відступає перед страхом наслідків. Важкі думки безладно носяться і зіштовхуються, не затримуються у обіймах уваги довше миті. Холод влізає у шлунок і приглушує нудоту. Ноги дрижать, дівчина от-от впаде. 

Етноскриба випускає документ і спирається рукою на стіну, оглядається і гепається на лаву біля стіни. Клеркиня притуляється плечами і потилицею, намагається віддихатися. Опісля дівчина нахиляється за розсипом додатків постанови і завмирає — чіпляється поглядом у згадку про спалення священних для Неврів дубових гаїв та прикріплені довідки про поневіряння, на котрі лісовий народ прирекла бюрократична машина. 

Ірен хапає папери, підводиться зі стиснутими кулаками, та здригається — через ледь приглушений смішок охоронця. Дівчина прямує до посту і простягає до пики чергового розгорнуту долоню. 

- Позич ненадовго рукавичку, будь-ласка. 

Варяг скалиться і майже безшумно хіхікає, тільки коливання широких плечей віддаються веселою піснею вплетених у бороду дзвіночків. Здоровань повільно оглядає дівчину, і воркує:

- А ти мені що? Судячи з голосу, молоденька. Знімай лице, покажи обличчя. 

Клеркиня мовчить. Сторож оглядається, облизується і продовжує:

- Якщо гарненька — поцілуєш мене і отримаєш рукавичку. Якщо ні — все одно позичу, з жалю. Що скажеш? 

Ірен лише притискає напрацювання до грудей. 

- Або можеш написати заяву і спробувати отримати дозвіл, почекаєш звісточки зі складів. Хіба не так це у вас тут працює? Заодно глянеш, як швидко тут обслуговують бронзових. 

Дівчина завмирає як наляканий олень, потім озирається і киває. Вона швидко відстьобує застіжки на шиї та знімає важкий шолом. Усмішка варяга стає широченною, а погляд голодним.

- А ти й правда красива! 

Білявка витримує паузу і всміхається. Середній палець Ірен ніжно ковзає кольчугою найманця і впирається у фібулу на плечі, з гравюрою меча і ворона. 

- Гарний герб. Звідки ти? 

Варяг ще дужче розпливається у вищирі.

- З Фомогарду, західний Готланд. Прекрасний край. Скоро закінчу службу і буду вертатися, хочеш зі мною? 

Етноскриба гидливо задирає носик і верхню губу, оголює зуби. 

- То ти поховався у темних закутках і поїдеш додому бувалим воякою? Непогано влаштувався. 

Найманець різко відштовхує її руку.

- Та що ти про це знаєш, дурна жінко! 

Ірен мимохідь глядить на грубо відкинуту кінцівку і знизує плечима.

- Йой, я дійсно дурна жінка. Та ще й низького рангу, як можна зрозуміти по сировині лиця. А найжахливіше те, що з етноскриб я тут одна, і нікому перевірити мою роботу. Фомогард, західний Готланд, кажеш? 

Мордяка найманця вмить з червоної обертається білою, сповіщає дівчині все необхідне. 

- Я часто вимушена працювати зі списками на етнічні чистки. Вийде дуже сумно, але не надто дивно, якщо дурна жінка щось наплутає. Наприклад випадково впише Фомогард у хибний документ. Як думаєш?

Охоронець підскакує і ричить:

- Не посмієш!

Бюрократка заклякає, і повільно задирає неочікувано важку голову до обличчя співрозмовника. Невимушений вираз дається дівчині дорого — вона добіла втискає пальці у краї маски і боляче врізається у різкі вигини бронзи. Водночас Ірен зверхньо повчає:

- У цьому житті ні у чому не можна бути впевненим. Значно корисніше все припускати з певним ступенем вірогідності. 

Пика варяга вертає червоне забарвлення, а постать нависає над Ірен, як гора. Бородань швидко оглядає усі двері в коридорі, і майже зривається на крик:

- Що ти мелеш, дурепа? 

Найманець хапає і боляче стискає плече етноскриби. Вона не подає виду, і роз'яснює м'яко, наче дитині:

- Нещодавно у Данпарштадті спалили три містечка автохтонів, через канцелярську помилку. Стало цікаво, і я перевірила, яким чином покарали відповідальне за попелище лице. 

Варяг відпускає дівчину і завмирає. Ірен дивиться йому прямісінько у очі і трохи схиляє голову набік. 

- Ти вірно зрозумів. Ніяким. Стало цікавіше, я пошукала інші схожі випадки. З моєї вибірки виходить, що вірогідність покарання за подібну помилку невисока, не більше двох відсотків. Один до п'ятдесяти по вашому. Можна ризикнути. 

Охоронець відступає на крок і завмирає. Кудлата голова розгойдується, а невдовзі особливо дзвінко трясе бородою і благає:

- Не треба! Будь-ласка! Я ж пожартував!  

Ірен насилу утримує посмішку, поки надягає бронзове лице. 

- Всі ви, дикуни, однакове сміття у очах автократа, як би не скавчали і не вислужувалися. 

Бородань поспішно відстьобує манжети, рясно пітніє і лається. 

- Добре-добре, зачекай-но! Дідько. Благаю, поверни потім! Інакше не підпишуть обхідний лист при звільненні. 

Згаданий елемент панциру ковзає з зап'ястка варяга у тендітну долонь. Дівчина повільно, але гулко крокує до дверей колеги, відбивається п'ятами. Вже поруч Ірен затискає документ під пахвою, перехоплює рукавицю обома руками і гатить двері. 

- По голові собі погрюкай, виродок смердючий! Зараз як вискубаю тобі бороду!

З невеликого отвору проноситься сталеве навершя дрючка, і завмирає біля лиця Ірен. 

- А, це ти. Ми закінчили, забирайся!

М'ясне колесо тягне двері на себе і майже зачиняє, але етноскриба встромлює рукавичку у прохід. Протонарій загрозливо трясе палицею над головою і гаркає:

- Ти що робиш!?

Ірен розширює отвір між приміщеннями, відштовхує тисове полотно і завалюється всередину. Скручений клерк відступає, кумедно перечіплюється за писемно-архітектурні здобутки і завалюється на дупу.