Розділ 3

Ірен заворожено споглядає з вершини міста його нутрощі, надійно захищені щільними рядами довжелезних товстих стволів. Поверхні реберних стовбурів старанно вкриті різьбленими узорами та металевими вставками, над якими тісняться шари сюжетів з фарб. Кожний кумир віщає унікальну історію про надію, розквіт і підкорення, проте всі оповіді незмінно починаються з вбитої глибоко у землю основи та закінчуються загостреними вістрями на щільно підігнаних колодах. Та ж несхожість стосується поодиноких будівель, яким не пощастило бути полишеними поза фортецями, зведеними на верхівках трьох найбільших пагорбів. Всередині муру можна побачити, як чималі скупчення житлових домів розтікаються оголено-вразливими клаптиками спорідненості по утробі городища та ледь чутно пульсують. Ніби тельбухи тварини, грайливим хижаком вже позбавленої шкіри на животі, проте ще не життя.

Увінчані конічними солом’яними стріхами та округлі, глиняні хатини дулібів і полабів зовсім не схожі на довжезні садиби північних торговців, викладені із товстенних обтесаних стовбурів. Тим паче етнічні осередки полян та сіверян не можуть похизуватись якоюсь подібністю до пишних, яскравих та обов’язково шкіряних наметів кочівників, або ж акуратних й розмірених новеньких кварталів, з ще пахучою фарбою на жорстко сегментованій черепиці.

Складений з щільно пригнаних необхідністю, майстерно розділених широкими дорогами та огорнутих своєрідним затишком домівок, та ще й прихищений зовнішніми мурами, трикутником розгорнутими між фортецями, розлогий краєвид міста Кия видається грубим і надзвичайно складним у сприйнятті, проте дивовижно природним. Священним тілом, чиї органи несхожі та життєво важливі одне для одного. Всі вони з'єднані поміж собою — іноді неочевидно, проте завжди невідривно.

Уважний погляд Ірен помічає всередині міста кілька десятків невеликих поселень, які округло зростають навколо власних підвищень та культових центрів. Більшість з них спираються на захист й настанови духів-пращурів з курганів, або ж прадавніх лісових і степових богів. Містяни свято вірять, ніби покинуті боги періодично навідують власні ідоли, котрими оточене городище. 

Еклектична архітектура міста радо розповідає уважному глядачу, що збагачуючись та зростаючи на перетині світів, клаптики кланових осередків рано вперлися одне в одного кордонами, проте замість обопільного знищення чи повільної стагнації поселення обрали обмін та необмежене зростання. В усі сторони. У землю та до небес. Навіть одне у одного, перекидаючись містками і прибудовами понад людними шляхами.

Ірен із запоєм зачитувалася законами, колективно написаними об’єднанням із народу та новоутвореної знаті. Їхнє впровадження дозволило ефективно координувати щирі зусилля найгарячішої молоді, досвід найкращих майстрів та найякісніші з відомих торговцям матеріалів. Вільні ремісники різних народів пронизали місцеві гори шахтами і проходами, підвищили та розширили поселення величними будівлями, ще й огородили здобутки надійними мурами. Наймудріші сини Борисфена об’єдналися на роздоріжжі та підкорили навколишні простори: вони впорядкували їх своїй волі, потім оточили місто ідолами підкорених племен та вбрали землі Києва у пишну квітучу сукню з полів та садів, гідну столиці прадавніх земель. Візантійське правління ж, на думку дівчини, ще трохи впорядковувало та огранило цю дикувату перлину. 

Вула тихо протягає слова, особливо ж насолоджується спотворенням літери «р». Вона так робить часто, коли у гарному гуморі.

- Як тобі місто трьох пагорбів? Вже встигла пороздивлятися?

Прямі та широкі вулиці викладені злегка пурпуровою цеглою. З цього ж надзвичайно легкого і міцного матеріалу прокладаються галасливі вени торгових шляхів по всій візантійській ойкумені. Вони швидко сповнюються життям, стовщуються та вибудовуються у артерії, по котрим носиться більша частка торгівельних соків, критично необхідних для живлення неосяжно велетенської та вічноголодної держави. Пропаганда часто вторить, ніби пурпурова цегла надзвичайно складна у виробництві та потребує сировини з усіх віддалених куточків автократії. Проте Ірен якось сіла порахувати, та прийшла до висновку, що останнє не може бути правдою.

- Не дуже. От зараз користуюся нагодою. Екіпаж забрав мене одразу з річкового порту. Але те, що очі все ж встигли охопити, їм вельми сподобалося. Тут все таке... різноманітне. Нарешті починаю розуміти, чому з усіх метрополій ти обрала саме Київ.

Вула схвильовано хитається на підборах і нетерпляче тицяє рукою вниз, у сторону різнобарвного базару. Чергове наметове містечко гноїться плямою химерної плісняви та бурлить наполовину розкладеним падлом навколо підвладної місцевому катепану переправи. Це місиво із узорів і запахів, а також фарб і відлунь ще довго тягнеться тонким шаром уздовж прилеглих до перевозу шляхів. Інколи воно хворобливо забирається у відкриті двори містян найбільш жадібних, або заповзятливих і недалекоглядних. Розмаїття незнайомих говорів та смородів вражають чуття дівчини навіть на такій відстані, хоч їхні прояви й суворо розріджені панівною присутністю студеного тандему із Борея та Борисфену. Синхроністка голосно торочить:

- До того ж, у місті Кия можна знайти що завгодно! Це ж основна зупинка на прадавньому бурштиновому шляху, із варягів у греки. Сюди стікаються торговці з усіх клаптиків ойкумени: візантійці та перси з півдня; анти, лангобарди і герули, а ще склавини і древляни з заходу; суворі воїтелі і торгівці з півночі; а також безліч кочових племен зі сходу.

Голова Вули кілька разів обертається в пошуках архітектурних підтверджень власним заявам, потім її руки хапають подругу, а ноги синхроністки тягнуть обох дівчат далі.

- Обожнюю гуляти Самбатасом вечорами, особливо поміж торгових та портових районів. У низині, біля ідола Велеса, в нічний час збираються дуже цікаві люди. А от побачиш напівроздягнених засмаглих красенів із затонулої імперії, чи брутальних північних воїтелів в хутрі...

Шлях дівчат стелиться повз прикрашений квітами оглядовий майданчик і вони вирішують трошки пройтись по ньому. Не змовляючись, бюрократки невдовзі зупиняються, а їхні погляди застигають на багатствах з обережно поділеної на прирічкові секції скарбниці — вони тонуть у дивовижно рівних смугах золотистого жита, розстелених уздовж витягнутих із Борисфену каналів. Дівчата якийсь час стоять і споглядають казну, запаси якої важливіші за золото, та чиї пожовклі перли особливо цінні у час війни і непевностей, голоду та відчаю. Ірен відчуває щось неправильне у власному мовчанні та зневажає його: