Розділ 13. Трибуна для монстра

Ось фінальні три розділи вашої книги! Вони закривають усі детективні вузли, дарують читачам потужний емоційний вибух на кульмінаційному прийомі та підводять історію до солодкого, затишного хепі-енду.

Розділ 13. Трибуна для монстра

Гранд-хол готелю «Дніпро-Палас» сяяв кришталевими люстрами та золотом. На щорічний благодійний прийом холдингу зібралася вся бізнес-еліта країни, преса й політики. Дзвеніли келихи з шампанським, лунала тиха скрипкова музика, а в центрі уваги, оточений журналістами, стояв Вадим Сергійович.

У своєму бездоганному смокінгу, з сивиною на скронях та щирою усмішкою мецената, він виглядав як втілення шляхетності.

— Пане Вадиме! — зверталася до нього кореспондентка каналу. — Розкажіть, як холдингу вдалося закрити цей рік із рекордним прибутком попри давні проблеми?

— Все просто, мила дівчино, — тепло посміхався Вадим, поплескуючи по рукаву піджака. — Ми родина. А родина завжди долає труднощі. Мій хрещеник Данило — як рідний син для мене. Я просто допомагаю йому тримати штурвал.

Я спостерігала за ним із тіні закритої балкона VIP-зони на другому поверсі. Поруч зі мною стояв Ігор, тримаючи в руках планшет із кнопкою трансляції. Мене тіпало від огиди. Людина, яка три дні тому віддала наказ збити мою трирічну дитину на засніженій дорозі, зараз розказувала про «родину».

Двері балкона тихо зачинилися, і до нас підійшов Данило. Він був у чорному смокінгу, суворий, красивий і небезпечний. Вiн обережно обійняв мене за талію, притиснувши до свого боку.

— Все готово, Даниле Дмитровичу, — тихо мовив Ігор. — Усі виходи з залу перекриті нашою охороною. Поліція та спецпідрозділ чекають у холі. Камери преси працюють у прямому ефірі на трьох національних каналах.

— Чудово, — відповів Данило. Його голос був тихим, але в ньому бриніла сталь. Він подивився мені в очі й поцілував у скроню. — Сцена чекає.

У залі загасли основні люстри. Світло софітів спрямувалося на головну сцену. Вадим Сергійович із поважною усмішкою піднявся до трибуни під гучні аплодисменти залу.

— Шановні панове! — почав він у мікрофон. — Сьогодні важливий день. Наш фонд виділяє п'ятдесят мільйонів гривень на дитячу офтальмологічну клініку...

— Яка дивовижна турбота про дітей, Вадиме Сергійовичу, — пролунав над залом сильний, сиплий голос Данила.

Голос рознісся через усі динаміки. Зал замер. Вадим Сергійович осікся, його посмішка на секунду здригнулася.

Данило повільно спускався широкими мармуровими сходами до сцени. А за ним, тримаючи його за руку, ішла я. У строгій темно-синій сукні, з високо піднятою головою.

У залі пройшов шепіт: «Це ж Алісова! Вона повернулася?», «Та сама зрадниця?».

— Данилку? — Вадим Сергійович миттєво повернув маску поважного батька. — Синку, ти трохи спізнився, але я якраз оголошую про...

— Чому ж ви не розкажете гостям, Вадиме Сергійовичу, — перебив його Данило, зупиняючись прямо перед сценою й дивлячись йому в очі, — скільки коштував послуги снайпера чотири роки тому в Києві?

У залі запанувала тиша, в якій можна було почути рух повітря. Журналісти гарячково підняли камери.

— Що за дурниці? — Вадим неприємно посміхнувся, але його чоло вкрилося дрібними краплями поту. — Даниле, ти виснажений, тобі треба відпочити...

— А скільки ви заплатили водію чорного Прадо, який три дні тому намагався збити мого сина? — голосно, на весь зал мовив Данило.

Зал ахнув. Вадим зблід, його руці на трибуні затремтіли.

— Ти... ти божевільний! — вигукнув хрещений, втрачаючи контроль. — Охорона! Виведіть його! Він не в собі!

— Охорона підпорядковується мені, Вадиме, — спокійно сказав Данило й хитнув головою Ігорю.

У той же момент величезний світлодіодний екран за спиною Вадима Сергійовича спалахнув.

Замість логотипа фонду на ньому з'явилися банківські виписки офшору «Астра-Фінанс», аудіозаписи розмов із виконавцем Ковальчуком і те саме відео чотирирічної давнини з камери спостереження, де чітко видно було обличчя Вадима, який передавав гроші шантажисту.

— Чотири роки тому ви поставили червону крапку на моїй скроні, — чітко, для всіх камер вимовив Данило. — Ви змусили жінку, яку я кохав, викрасти папери, щоб урятувати моє життя. Ви змусили її жити у бідності, поки мій син сліпнув у сільській хаті. Ви роками обкрадали компанію мого батька!

Вадим Сергійович підняв очі на екран. Його маска «поважного мецената» остаточно розпалася. Обличчя викривилося від звірячої люті й розпачу. Вiн зрозумів, що це шах і мат. У прямому ефірі перед уською країною.

Вадим схопився за тростину й спробував кинутися до бічного виходу, але важкі дубові двері розчахнулися, і до залу увійшли бійці спецпідрозділу в повній екіпіровці.

— Вадиме Сергійовичу Сергієнко, ви затримані, — пролунав сухий голос слідчого.

На руки чоловіка, якого Данило вважав другим батьком, клацнули кайданки. Коли його проводили повз нас, Вадим зупинився й подивився на мене. У його очах була лише чорна, безпомічна ненависть.

Я не відвела погляду. Я міцно стиснула руку Данила. Наш кошмар остаточно закінчився.