24. Алекс. Хто міг зробити це з нашим штабом?

Я стояв як ошарашений і не міг відвести погляд від того хаосу, що творився у нашому штабі. В мене просто не було слів, настільки я був шокований. 

— Твій брат, певно, постарався, — Макс насупився. 

— Думаєш, це Алан? Але ж він був у іншому місці…

— Думаєш, напали на мене тоді теж без вказівки? — він скептично підняв брову. 

— Але чому? Ми ж наче вже нормально спілкувалися, я не думав, що він таке вчинить, — мені було найбільш прикро через те, що я повірив у миролюбиве ставлення до мене Алана. 

— Але окрім нього нікому, — відповів Макс. — Чи в тебе є ще якісь вороги та суперники, про яких я не знаю? 

— Та наче ні, — я знизав плечима. — Здається, нікому дороги я не переходив. 

— Хоча, ще є твоя мачуха, — тут же додав Макс замислено. 

— Точно! — я ляснув себе по лобі. — Вона ж казала щось таке, типу, коли я далі буду займатися політикою, то трапиться щось погане. Може, вона саме це й мала на увазі? — я копнув ногою порвані папери, що валялися на підлозі. 

— Якщо справа тільки в подібному, то це ще нічого, — примирливо сказав Макс. — Роздрукуємо заново, батько ж тобі купу грошей тепер дає. Але чи зупиниться вона на таких дрібницях? Я все згадую ту її таємну розмову з твоїм дідом…

— Думаєш, вони хочуть, щоб зі мною щось сталося, так як із моєю матір’ю? 

— Не знаю, — він зітхнув. — Хотілось би вірити, що вона не піде на щось серйозне, але сам розумієш… Ті її таємні зустрічі з твоїм дідом мене напружили.

— Але як ми дізнаємося, що вона задумала? Може, встановити “жучки” в її кімнаті? 

— Спочатку треба дізнатися, чи нема у вас якогось протижучкового ПЗ по всьому дому, а то попалишся навіть просто занісши їх. Хоча, я можу спробувати дістати щось круте і невловиме радарами від повстанської армії. 

— То дістань, — зрадів я. — Скажи, що збираємо інформацію для їхнього ж блага. 

— Добре, — кивнув Макс. — Але давай спочатку приберемо тут, а потім замовимо нові листівки…

***

Коли ми трохи навели лад, то в мене раптом задзвонив телефон. Я побачив, що це батько і поглянув на Макса:

— Тепер ще й батько щось хоче від мене…

— Ну, відповідай, ти в нас тепер татусин синочок, — усміхнувся Макс. 

— Алло, — сказав я, приймаючи виклик. — Привіт, тату…

— Привіт, — відповів він. — Я коротко. Сьогодні збирається позачергове засідання ради, дещо трапилось. Поїдеш зі мною? Алану щось не можу додзвонитись.

 — Так, поїду, — швидко сказав я. Не міг упустити нагоду дізнатися про подальші плани наших урядовців. — А коли ми виїжджаємо? 

— Виїжджаємо щойно ти приїдеш, давай швидко, не хочу, щоб на нас чекали, ми завжди маємо бути готові до подібного, Алексе. І я, і ти, як мій спадкоємець, — додав він серйозним тоном.

 — Гаразд, я зараз приїду. — я завершив розмову і поглянув на Макса, — Що ж, поїхали додому? Батько збирається на якесь позачергове засідання і хоче взяти мене з собою. Я думаю, що тебе залишать у нас вдома, але ти можеш постежити за Еммою.

— Так, — погодився Макс. — Емма — дуже підозріла, я тільки за те, щоб трохи постежити за нею зблизу. Ворога завжди треба підпускати ще ближче, ніж друзів, щоб вони розслабились, принаймні, колись мене так вчили…

— Значить, кожен із нас буде при справі, а там уже побачимо, як діяти далі, — сказав я, коли ми вже виходили з університету. 

— Так, — Макс поглянув на мене, а потім плеснув мене по плечу. — Будь обережним, а то я тебе знаю…

***

Вже за півгодини ми з Аланом сиділи в батьковій машині і їхали до Ради. Я все-таки не стримався і запитав його:

— Це ти побував у моєму штабі? 

— Що? — він насупився. — Якому ще штабі, ти там головою вдарився, чи що? Чи твій помічник тебе відлупцював до струсу мозку? —  Алан засміявся. 

— У моєму передвиборчому штабі хтось побував, усе там попсував і заляпав фарбою, — похмуро сказав я. 

— Я схожий на того, хто буде займатись такою дитячою фігнею? — запитав брат, насупившись.

— Ну ти дуже розізлився, коли почув, що я теж хочу балотуватися…

—  Політика — не місце для слабаків на кшталт тебе, — він зітхнув. — Але хто міг зробити це? Окрім нас із тобою там ще парочка кандидатів, але в основному це ботани типу тебе. Ну, є ще один з синів членів ради… Може, сьогодні його теж сьогодні притягнуть. Хоча все одно не розумію, кому ти здався…

— А твоя мати нічого тобі не казала про мене? — наважився я “зщакинути вудочку”, раптом почую щось цікаве. 

— Про тебе? — Алан насупився. — Ну, останнім часом дійсно пару разів тебе згадувала… Казала, щоб я не давав тобі "зазнаватись". Але до чого тут вона?

 — Просто згадав, що вона була дуже невдоволена тим, що я пішов на ці вибори, — я знизав плечима. — Хоча мені якось байдуже, просто зберігатиму свої речі в більш надійному місці…

— Я не уявляю тебе на дебатах, — він усміхнувся. — Ні, серйозно, нащо тобі це все? Раніше тебе ніколи не цікавила політика.