20. Алекс. Метод батога і пряника?

— Ні, я не хочу сидіти під охороною, — заперечив я Максу. — Це якось по-дурному, тим більше це ж не мене намагались викрасти. Тому я буду вести таке ж життя, як і раніше. 

— Звідки в тебе стільки сміливості? Хоча, думаю, це не сміливість, а дурість, от попадеш в справжню біду, тоді життя тебе навчить, — він зітхнув. — Але так значить так, ти все ж не дитина, я більше не буду тебе відмовляти. Поїхали до тебе, бо твій батько чекає.

— Добре, поїхали, — погодився я, і ми попрацювали до стоянки, де знаходились безпілотні автівки-таксі. 

Вже за десять хвилин ми вийшли з авто біля воріт мого будинку.

— От ти і потрапиш до нас додому, ти ж цього хотів, — прошепотів я, нахиляючись до Максового вуха. 

— Може, він мав на увазі, щоб я тільки до воріт тебе провів, — тихо сказав Макс. 

— Ну, вдамо, наче він казав, щоб ти довів мене до будинку, а там буде видно…

Ворота відчинилися, ідентифікувавши мене як мешканця будинку. Але охоронець на вході підозріло поглянув на Макса. 

 — Це мій помічник, — сказав я, намагаючись копіювати вираз обличчя і безапеляційний тон свого брата, коли він говорив з обслуговуючим персоналом. — Батько наказав йому мене супроводжувати. 

— Добре, проходьте, — кивнув врешті-решт він і пропустив нас до будинку.

Я бачив, як Макс здивовано озирається навкруги, видно, він не очікував, що будинок у нас такий великий і розкішно обставлений.

— Ходімо до батькового кабінету, він найчастіше там перебуває, — я вказав на двері в кінці коридору. 

— Добре, — Макс кивнув і додав тихо: — не забувай, при ньому ти маєш спілкуватись зі мною, як з нижчим.

— Я чудово це знаю, не треба мене вчити, — пробурчав я. 

Постукав у двері і почув з того боку голос батька:

— Проходь, Алексе, швидше, в нас мало часу. 

Коли я відчинив двері, то побачив батька, що сидів у своєму улюбленому кріслі, а перед ним вмостився Алан. Вони здивовано витріщилися на нас із Максом. 

— Ти казав, щоб помічник мене супроводжував, — відповів я на батьків погляд у бік Макса. 

— Добре, хай постоїть біля дверей, а ти сідай, — він вказав на друге крісло перед собою, поруч із Аланом. 

Я пішов і сів у крісло, а Макс залишився стояти біля дверей, заклавши руки за спину. 

— Відсьогодні вам обом забороняється вештатись де попало, — сказав батько, подивившись на нас із Аланом. — З універу йдете додому, з дому тільки до універу. Тебе, Алексе, хай супроводжує Макс, — він подивився на Макса. — Прослідкуй, щоб Алекс не ходив нікуди, окрім універу.

— Добре, — кивнув Макс. — Як скажете.

— Чого це він став такий слухняний? — буркнув Алан, подивившись на мене. 

Придурок, точно придурок, ну нащо він привертає увагу батька?

— Бо я провів з ним виховну роботу, — відповів я.

— Невже ти навчився застосовувати метод батога і пряника? — задоволено запитав батько. 

— Щось типу того, — мені не хотілося говорити про Макса, бо я боявся, що він не витримає і поведеться якось неправильно. — До речі, а що сталося? Тебе справді хотіли викрасти? — я повернувся до Алана. — Може, то просто хтось із студентів так пожартував?  В кого ти там дівчину відбив чи ще щось таке? 

— Вони були на машині, — насуплено відповів брат. — причому батько вже пробив номери, машина належить декому з ради, однак її нещодавно викрали. Хотіли затягнути мене всередину. 

— Пощастило, що їх було мало, — зітхнув батько. — І що вони були нижчі. 

— Так, якби не це, я б не зміг застосувати шокер. Тільки він і врятував мене. 

— У тебе встановлений шокер? — батько подивився на мене.

— Так, — кивнув я, хоча насправді не мав його, але це не проблема була скачати відповідний додаток. 

— Потренуйся на своєму помічникові, — він примружився і глянув на Макса. — Так, щоб ти встигав швидко дістати і увімкнути його. 

— Добре, я потренуюся згодом, — вудповів я. — А що тепер буде з Аланом? Ти наймеш йому охоронців? 

— Так, — кивнув батько. — Щодо тебе… Можливо, треба і до тебе приставити хоча б двох людей. 

— Не думаю, що я цікавий якимось  викрадачам, — я похитав головою.  — Думаю, супроводу помічника до універу і назад мені вистачить, я ж не пішки ходжу. Але може на цей час Макса поселити в нашому будинку? Там була пара вільних кімнат для слуг…

— Він дійсно сильний, — неохоче сказав Алан, скривившись. — Цей Макс. 

— Що ж, я не проти поселити його тут, — він подивився на Макса. — Буду платити зарплатню в чверть ставки охоронця, ти ж не профі, а просто приглядаєш за ним, це буде справедливо, що скажеш?

— Добре, — кивнув Макс. — Дякую за довіру.

— Тоді так і зробимо. Все, можете йти до своїх кімнат. Алексе, піди до охорони, хай Максу зроблять робочу перепустку до будинку. Сьогодні вже може й переїхати…