19. Макс. Погане передчуття.

Я спостерігав за розмовою Алекса з батьком і зітхнув, коли він згадав моє імʼя. Раніше кричав, що мене дратує, що ми спілкуємось не на рівних на людях, а тепер шкодував про надмірну чесність і щирість цього придурка. 

Його обличчя ставало все стурбованішим і це мене дратувало, бо тепер Алекс мовчав.

Коли він відключив виклик я запитально подивився на нього:

— Ну що там? 

— Сказав, щоб ти мене провів додому прямо зараз, — він розгублено закліпав очима. — Алана намагались викрасти. Хто це міг бути і навіщо він їм здався? 

— Ясна річ, щоб вплинути на твого батька, — я зітхнув. — Може, хтось хоче, щоб твій батько пролобіював якийсь закон, чи щось таке. Або просто заради викупу, Алан же перший спадкоємець.

 — Так, — сказав Алекс засмучено. — Ще цього не вистачало, тепер за ним почнуть стежити батькові охоронці, і як ми маємо втілити в життя наш план? Та йому кроку не дадуть ступити самому, не те що десь наодинці бесідувати з Діаною…

— Що як до тебе теж приставлять охорону? — поставив я зустрічне питання. — Тоді до побачення вилазки за стіну і розслідування. 

 — Ех, як усе невчасно, — він зітхнув. — А може, мене ніхто не буде особливо охороняти, все ж я незаконний син, можливо, батькові вороги не вважають мене важливим для нього…

— Ти щось знаєш про свою матір? — запитав я. — Ти ніколи не казав про неї. 

—  Я до десяти років жив з матір’ю, — сказав Алекс. — Тут, у метрополії, але в значно скромнішому районі, у неї був невеличкий будинок, який, здається, купив їй батько. Він іноді навідував нас, але ми нікуди з ним не виходили, завжди скрізь мене водила мама. А потім раз вона пішла кудись чи за покупками, чи ще в яких справах і не повернулась. Батько забрав мене до себе, Емма зразу сердилась, але потім зрозуміла, що я Алану не конкурент, і змирилася з моєю присутністю. А про маму так нічого мені й невідомо. Батько сказав, що поліція не знайшла жодних слідів, можливо, її викрали… Минуло стільки років, що, я думаю, її вже немає в живих, інакше б вона якось дала мені про себе знати. Вона мене дуже любила…

— А може то Емма щось зробила? Я до речі бачив дещо дивне, — згадав я. — Я ж слідкував за нею вчора, коли ви поїхали…

— Думаєш, вона довідалася про існування моєї матері і вирішила її позбутися? — Алекс кивнув головою. — Можливо. Правда, я ніколи не думав про це… А що саме ти бачив учора? 

— Твоя мачуха ходила по будинку з якимось підстаркуватим чоловіком, — замислено сказав я. — Але я не бачив ані як він входив до вас, ані як виходив звідти. Це дивно. Навряд це ваша прислуга, він був вдягнений в дорогий одяг. І потім просто зник так само раптово, як і зʼявився.

— Хм, то що там, якийсь підземний хід, у нашому будинку? — здивувався Алекс.  — Ніколи про таке не чув. 

— Але якщо так, то цей гість має жити десь недалеко, — припустив я. — Бо ж у вас квартал дорогих будинків… У тебе тут ще живуть якісь родичі?

 — Та ніби ні, — але раптом він стукнув себе по лобі. — Еммині батьки живуть через пару будинків, але вони посварилися з моїм батьком, щось там на політичному грунті. І зараз не розмовляють навіть, не те щоб ходити в гості…

— Що як твоя мачуха таємно спілкується зі своїм батьком, дідом Алана? — Макс замислився. — Але для чого? Може, вони ведуть якусь свою гру? 

 — Думаєш, це дід хотів його викрасти? 

— Хіба тоді не логічніше було б викрасти тебе? Якщо вони хочуть, щоб Алан був спадкоємцем, то це було б логічніше…

 — Так, щось у цій версії не сходиться, думаю, Еммині батьки тут ні до чого. Може, то хтось із конкурентів батька зробив спробу насолити йому, щоб той переживав і йому було не до політичних інтриг? Або ще простіше — дійсно якісь бандити хотіли отримати викуп за сина одного з найбагатших жителів метрополії? 

— Добре, зараз ми все одно навряд розберемось з цим, — я зітхнув. — Відтепер ти ніде не будеш ходити один. Якщо батько не приставить до тебе охорону, будеш зі мною, у мене якесь погане передчуття…

— Можливо, я скажу батькові, що ти будеш мені за охоронця? — запропонував Алекс. 

— Може, — я кивнув. — Скажеш, що раз я зміг побитись з Аланом, значить і мене має вистачити, чи щось таке… Хоча зараз я вже не дуже впевнений, якщо їх буде багато, то я можу не впоратись. Подумай добре, може тобі все ж краще посидіти тихо під охороною, а я сам продовжу розслідування. Не хочу, щоб тебе викрали…
 

***

Арт:

Дякую за коментарі та підписку на мою сторінку, для мене це дуже важливо!