18. Алекс. "Ти не кішка, в тебе не девʼять життів"

— Яка це ідея? — запитав я. 

— Треба підставити когось з зібрання, — сказав Макс замислено. 

— Але як це зробити? Я там нікого не знаю. 

— Теж правда, — він зітхнув. — Тоді я просто скажу, що повісив на тебе жучка? 

Але вони можуть захотіти запис. Не підходить. А що як використати твого брата…

 — Щоб він сказав Діані? 

 — Ну мені він точно нічого не скаже, — погодився Макс. — Ти думаєш, варто використати Діану? Щоб вона розговорила його? Він же як раз закоханий в неї, це дійсно може спрацювати.

— А потім Діана розкаже тобі? 

— Запише аудіо, — Макс задоволено усміхнувся. — Так в нас буде матеріальний доказ. 

— Але якщо про це хтось дізнається… Алан казав, що звалить всю вину на мене. 

— У тебе є інші пропозиції? — він насупився. — Як нам донести цю інформацію не на пряму і не через нього?

— Ні, в мене немає інших пропозицій, — я зітхнув.  — Хай Діана якось запитає в нього, ти перекажеш їй? 

— Так, перекажу, — кивнув Макс. — Твій брат від цього все одно ніяк не постраждає. Він же просто рятував свою дівчину, хіба ні? Можна зробити запис якось так, ніби це записувала не вона, ніби їх обох просто слухали. Сказати їй привести Алана в місце, де ми встановимо жучків. 

— Так, може це справді найкращий вихід. Наче це ти записав їхню розмову, а вони обоє про це не знали, — зрадів я. 

— Чорт, але мені так не хочеться, щоб вона постійно бачилась з ним, — раптом сказав Макс.

— Вона тобі справді подобається? — запитав я. — Чи це просто інтрижка, яка нічого не значить? 

— Якби це нічого не значило, думаєш, мене б так злило те, що вона постійно з Аланом? — Макс зітхнув. 

— Але якщо у вас все серйозно, чому вона так… — я хотів сказати “легковажно”, але подумав, що Макс може образитися. —  Чому вона дозволяє Алану так із собою поводитися? 

Макс несподівано відвів погляд. Всього на мить, але все ж він зробив це, можливо, я ще чогось не знаю?

— Я не знаю, — врешті-решт сказав він. — Може, тому що твій брат багатий.

— Але ж вона не думає всерйоз, що він одружиться з нею? 

— Без поняття, — Макс знизав плечима, все ще не дивлячись на мене. — Але якщо Діана щось вбила собі в голову, вона не відступить. Вона дуже вперта. 

— Батько ніколи не погодиться, щоб він одружився з дівчиною з нижчого світу. Тому скажи їй, що цього не буде, Алан не такий, щоб заради почуттів йти проти батькової волі. Тому він може просто нею користуватися, але з цього не вийде нічого хорошого, — я зітхнув. Мені було шкода Макса, бо я чув у його голосі смуток, коли він говорив про Діану. Мені б хотілося, щоб вона кинула Алана і була з Максом. 

— Давай більше не будемо про них говорити, — відповів Макс. — Діана — це Діана, і вона все одно робитиме так, як хоче. Але я маю приглядати за нею, бо що б ти там не думав про свого брата, він, окрім всього іншого, небезпечний. 

— Він просто дурний, — сказав я. — Навряд чи він якось нашкодить Діані. Але якщо він її покине, вона страждатиме. 

— Хай страждає, це її вибір… А нам з тобою треба думати про те, як врятувати людей, — Макс нарешті знов подивився на мене. — Я попрошу Діану зробити це, привести його туди, куди нам треба. 

— Так, але раптом він не захоче про це говорити? Що тоді? 

— Тоді доведеться діяти напряму. Піду до батька, придумаю щось, — відповів Макс. — В будь-якому разі, я не буду підставляти тебе. 

— Дякую, — сказав я. — Я дуже хочу, щоб нам вдалося їх попередити. Щоб їх нікуди не переселили. 

— Навіть якщо ми їх попередимо, то не факт, що їх не переселять, Алексе, — Макс продовжував дивитись на мене. 

— Якби ж я мав якийсь вплив на батька, міг би переконати його, що це неправильне рішення, — я зітхнув. — Втім, я можу спробувати…

— Давай тільки без цього свого самоуправства, — одразу зупинив мене Макс. — Хочеш, щоб тебе зіслали з метрополії на периферію? Ми вже говорили про це.

— Тоді що ж, мені залишається просто уважно слухати про все, що говорить батько, можливо, дізнаюся нову інформацію і одразу повідомлю тобі. 

— Головне не роби ніяких зайвих кроків, — попередив мене Макс. — Ти не кішка, в тебе не девʼять життів, Алексе. Обіцяй. 

— Обіцяю, — трохи невдоволено сказав я, і саме цієї миті задзвонив мій телефон. 

Я побачив, що телефонує батько, і прийняв дзвінок. 

— Алло, привіт, тату…

— Де ти зараз? — запитав він, не привітавшись, його голос звучав стурбовано. 

— Біля університету, — відповів я. 

— Не один? З тобою хтось є? — продовжив допитуватись батько. 

— Я саме розмовляв з Максом. Ну, моїм помічником. 

— Хай зараз же проведе тебе додому, Алана намагались викрасти…

***

Візуал Алекса з телефоном =)