15. Макс. Щось важливе…

Ввечері, десь за півгодини до того, як Алекс із братом і батьком мали виходити з будинку, я теж вийшов з гуртожитку. Планував поспостерігати за їхнім будинком з найближчої багатоповерхівки за допомогою старого доброго бінокля, але сучасної моделі. 

Але коли я вийшов з гуртожитку то знов, як на зло, зіштовхнувся з Діаною.

— Вечір пʼятниці, а ти йдеш до гуртожитку? — я усміхнувся. — Невже хлопець продинамив?

Авжеж, я знав, куди пішов Алан, але не був в курсі, чи знає про це сама Діана.

— Мені сьогодні дали вихідний, — незворушно сказала вона. 

— Пішов розважатись з кимось ще? — я злегка схилив голову на бік. — Багатії рідко мають одну коханку.

— Якщо чесно, то мені все одно, — Діана знизала плечима. — Це лише моя робота, і ти чудово це знаєш. 

— Але твоя шия, — я простягнув руку і торкнувся темносиньої плями на її шиї, зазираючи їй в очі. — Наскільки далеко ти готова зайти заради роботи?

— Максе, що ти хочеш зараз від мене почути? — вона зазирнула мені в очі. — Що я не виправдааю сподівань тих, хто довірив мені долю багатьох людей? Тільки через якісь власні незручності? 

— Ви вже спали? — я зітхнув.

— Я не розумію, чому ти приколупався до мене! — тепер вона вже розізлилася. 

— Скажи, — вперто сказав я, не відводячи від неї погляду. 

— Ні, — вона похитала головою. 

— Не спи з ним, Діано, — тихо сказав я. 

— Якщо цього вимагатимуть мої куратори… — вона опустила голову. 

Я провів долонею від її шиї вгору, до її підборіддя, і змусив знов подивитись на мене. Коли наші погляди зустрілись, сам не знаю чому, я раптом подався вперед і торкнувся губами її губ.

Вона відсторонилася і торкнулася губ долонею. Стояла і мовчки дивилась на мене. 

— Будь ласка, не спи, — повторив я, не відводячи від неї погляду.

— Максе, ти якийсь дивний, — сказала вона, трохи взявши себе в руки. 

— Пробач, — я зітхнув. — Тоді роби що хочеш. Я більше нічого не скажу.

— Ти дійсно хвилюєшся за мене? — вона зазирнула мені в очі. — Чи це щось інше? 

— Хвилююсь, — я відвів погляд. — Але ти вільна людина. Головне не роби щось проти своєї волі, це неправильно.

— Але ж ти знаєш, як нас готували. Ми маємо віддати свої життя, якщо це буде потрібно. 

— Сказав же, більше нічого не скажу, — тепер вже я відчував легке роздратування. 

Це була правда, що я міг змінити? Змусити її покинути Алана? Тоді він займеться Алексом, буде більш зібраний і серйозно налаштований, а ще — злий…

— Якщо хочеш, просто забудь про все, що щойно сталось, — додав я.

— Мабуть, так буде краще, — тихо відповіла вона. 

— Добре, — я кивнув. — У мене ще є справи сьогодні, піду. 

— Добре, — вона вже відчинила двері, аж раптом обернулася і поглянула на мене. — Будь обережний. 

— А ти не знала? Обережність — моє друге імʼя, — я усміхнувся. 

Авжеж, це була неправда, але настрій був кепський, тож і жарти були відповідні.

Вона зітхнула і зникла за дверима гуртожитку. 

Я теж зітхнув і вирушив до свого пункту спостереження…

***

Я почав спостерігати за будинком саме тоді, коли машина батька Макса і Алана якраз відʼїхала. Але ані в першу годину після цього, ані в другу так нічого і не трапилось. Я взагалі став сумніватись в тому, що мені дійсно отак пощастить і мачуха Алекса попадеться отак одразу. 

Сам Алекс теж не писав. Судячи з того, що він мені розповів, ці засідання зазвичай продовжувались десь від двох до чотирьох годин, в залежності від тем. 

Спостерігати за будинком було нудно. Я дивився на годинник і розумів, що скоріш за все просто дарма витратив час сьогодні, аж раптом через бінокль таки помітив другу фігуру. Але ніхто не заходив всередину! Я слідкував за входом!

Я спробував зробити картинку чіткіше, але невідома фігура разом із мачухою Алекса вже вийшла з поля зору. Все, що я зміг розгледіти, так це те, що це був чоловік літнього віку. Він був у капелюсі і з бородою, тож я не зміг розгледіти якісь особливі риси обличчя. 

Я продовжив спостерігати за ними, але в якийсь момент помітив, що Аланова матір, Емма, вже ходить будинком сама. 

Якого біса тут відбувається?

Він не виходив ані через парадний вхід, ані через чорний. І не заходив теж! 

Через деякий час я вирішив все ж покинути свій пункт спостереження, бо зрозумів, що я таки впустив його. 

Коли вже був у гуртожитку, то став очікувати на якусь вісточку від Алекса, сам не писав, бо не хотів, щоб його рідні побачили моє повідомлення. Я був впевнений, що Алекс сам напише мені тоді, коли зможе.

В якусь мить я відчув що засинаю. І аж підскочив на ліжку, коли почув сигнал сповіщення.  Швидко відкрив його і побачив, що мені дійсно написав Алекс.