14. Алекс. На Раді

Тиждень минув без особливих пригод, аж поки батько мені не нагадав про те, що він збирається наступного дня взяти мене на засідання Ради. Причому він сказав це за вечерею, коли всі були присутні — і Алан, і Емма. Я побачив невдоволений погляд, який мачуха кинула на батька, але вона утрималась від того, щоб щось сказати. 

А от Алан не змовчав. 

— Я теж хочу на засідання, — сказав він, подивившись на батька. 

— Тебе ж більше цікавили вечірки, — батько насмішкувато усміхнувся. — А це вечір пʼятниці, впевнений, що хочеш піти?

— Якщо Алекс йде, то я теж піду, — вперто повторив Алан, схрестивши руки на грудях.

— Ну добре, я не проти, — батько знизав плечима. — Тоді завтра нічого не плануйте, о шостій вечора ми маємо бути на місці, виїжджаємо з дому о пʼятій.

Алан кинув на мене переможний погляд, але я тільки знизав плечима. Мені цей візит не був таким важливим, я погодився на нього лише тому, що батько поставив мене перед фактом, що я маю йти. Інакше я з більшим задоволенням провів вечір сам, або ж із Максом та Дейвом. 

Але тепер, коли ще й Алан ув’язався з нами, потрібно було не осоромитися…

***

Увечері я досить багато часу читав про різні закони і про те, що зараз мають розглядати в Раді. Думав, що якщо батько спитає мою думку про те чи інше питання, я не розгублюсь, а вже хоч приблизно знатиму, що відповісти. І це буде мені на руку, бо я знав, що Алан навряд чи подібним заморочується. 

Вранці я через ті нічні читання мало не проспав. Довелося швидко вдягатися і вирушати в університет, навіть не встигнувши поснідати. 

Там я сказав Максу, що ввечері піду з батьком і братом на засідання Ради. 

— Ну ти там хоч реагуй на все якось стримано, — сказав він. — Мало що там можуть сказати, тобі важливо бути абсолютно спокійним. Щоб не повторилось того, що було за стінами, бо інакше нашому плану кінець.

— Ти так говориш, ніби я якийсь дурник, — трохи ображено відповів я. 

— Ти надто чесний і прямолінійний, — він знизав плечима. — Такі, як ти, не дуже хороші актори. Тому я і попереджаю тебе.

— Добре, буду старатися, щоб ніяк не виказати своїх емоцій, — сказав я. — А ти чим будеш займатися ввечері? 

— Певно, знов потренуюсь разом із Діаною, — Макс усміхнувся. — Вона виявилась доволі сильною, ніяк не можу її завалити. 

— Вона тобі подобається? — поцікавився я. 

— Ще чого, — хмикнув він, схрестивши руки на грудях. — Та й сам знаєш, вона тусить з твоїм братом. 

— Але в брата з нею не може бути чогось серйозного… Він взагалі, мені здається, не здатний у когось закохатися. 

— Пофіг, — Макс махнув рукою. — Я теж не збираюсь заводити ніяких стосунків, тим паче з Діаною. Нам це взагалі не на руку, бо тоді твій брат почне бути ще більш підозрілим щодо мене.

— І то правда, — кивнув я. — Ну й добре, від жінок завжди самі проблеми. От, наприклад, моя мачуха…

— А що з нею? — Макс зацікавлено подивився на мене. — Ніби ж ти казав, що вона зазвичай просто ігнорує твою присутність.

— Так було ще донедавна, а тепер вона дуже змінилася. Сипле якимись таємничими погрозами, вимагає, щоб я не ліз у політику…

— Будь обережний з нею, — Макс насупився. — Чорт, це погано. Нам не потрібен ще один ворог всередині твоєї родини, Алана і так достатньо. Може, нам треба пошукати на неї якийсь компромат? Як думаєш, вона може зраджувати твоєму батькові? Чи взагалі в якому напрямку під неї краще копати?

— Я раніше практично не звертав на неї уваги, вона ігнорила мене, а я її. Тому й не можу сказати напевно, як вона живе і чи має якісь таємниці. Може бути, що вона просто хвилюється, щоб батько не зробив мене своїм наступником, хоча це малоймовірно… Батько все одно любить Алана більше за мене. 

— Давай коли ви всі підете з будинку, я прослідкую за нею? — запропонував Макс. — Весь вечір в неї буде вільний, нікого вдома не буде, думаю, такі вечори в неї рідко.

— Що ж, це гарна ідея, — я кивнув. — Якщо вона все це каже не від себе, а з чиєїсь подачі, то тоді цілком вірогідно, що саме сьогодні вона з тим спільником зустрінеться. Адже вона буде сама в будинку, таке дійсно рідко трапляється..

— Тоді так і зробимо, — Макс теж кивнув. — Будь обережний і не роби ніяких дурниць, добре? 

— Тебе це теж стосується, — я усміхнувся. 

— Домовились…

***

Раніше я бачив засідання Ради лише по трансляціях, та й то їх ніколи не показували повністю, бо там було багато питань не для широкого загалу.  Тому мені було  цікаво подивитися, як там усе відбувається насправді. 

Ми з Аланом сіли на місця поряд із батьком. але батько відійшов, щоб привітатися із якимись знайомими. 

Тим часом Алан пробурмотів ніби сам до себе:

— Дурня якась… Чому тут так нудно? Скільки ми ще будемо чекати?

 — Ти ж сам напросився, треба було не йти, — прошепотів я. 

— І дати тобі піти з батьком наодинці? — Алан насупився, подивившись на мене. — Я не збираюсь поступатись своїм місцем спадкоємця.