12. Алекс. Плани і пряма погроза.

Дейв дуже здивувався, коли я повернувся до нього не сам. До того ж я був не в тому одязі, в якому йшов від нього, тож він і мене не зразу впізнав. Навіть зняв окуляри, протер їх, знову одягнув і втупився в моє обличчя:

— Це ти, Алексе? А чому ти весь брудний? 

— Давай ми зайдемо і тоді все тобі розкажемо, — сказав я, думаючи, що краще хай нас не бачать його сусіди. 

— Добре, — він пропустив нас до будинку, ми зняли плащі та пройшли нагору, до його кімнати. 

— Це Макс, ти його міг бачити в універі, ми з ним друзі, — сказав я йому, бо не знав, чи упізнав він мого помічника. 

— Точно він, — сказав Дейв, простягнувши руку Максові. — Друзі Алекса — мої друзі. Приємно познайомитись ближче.

— Взаємно, — Макс потиснув його долоню, а потім подивився на мене. 

 — Можна, ми в тебе переночуємо? — запитав я у Дейва. — Бо не хочеться пояснювати батькові, чого я так пізно повертаюсь. А гуртожиток Макса теж уже зачинений. 

— А питати, де ви були і що робили, мені можна? — він усміхнувся. — Тебе ніби в калюжі купали. 

Я подивився на Макса, ніби запитуючи його, як пояснити наш зовнішній вигляд. 

— Побились на території закинутого заводу, якась шпана причепилась, — сказав Макс. 

— Ого, — Дейв присвиснув. — Ви не виглядаєте сильними, як втекли? 

— Пощастило, — знизав плечима Макс. — Може, хтось прознав, що Алекс збирається йти в президенти універу і хотів його залякати…

— Ти збираєшся в президенти? — Дейв подивився на мене зі здивуванням. 

— Ага, я хотів якраз з тобою про це поговорити, — сказав я. — Будеш начальником мого передвиборчого штабу? 

— Це дуже неочікувано, — зізнався Дейв. — Ні, я допоможу, само собою, але я більше теоретик, ніж практик… І взагалі, чого це тебе потягнуло в політику? 

— Захотілося довести братові, що не один він може претендувати на цю посаду, — я усміхнувся. — Він дуже розлютився, коли довідався, що я теж подаю свою кандидатуру. Вже через це я готовий на все. 

— Але тобі потрібна стратегія і тому подібне, — Дейв вказав нам на диван. — Сідайте, я дістану планшет і голографічний проектор, будемо моделювати твою передвиборчу кампанію!

Макс закотив очі, але сів на диван. 

— Я якраз на тебе розраховував, що ти допоможеш спланувати це все, — сказав я. — Бо я, чесно кажучи, маю невелике уявлення, як це робиться. Але буду виконувати все, що ти скажеш. 

— Але ти маєш обрати якісь головні напрямки, що саме ти обіцятимеш студентам, — сказав він. — На чому буде базуватись наша стратегія матимеш вибрати саме ти, це ж твоя кампанія! Навчання, позалекційні заняття, спорт, змагання… Все це треба збалансувати так, щоб проголосували за тебе… Загалом, зараз обговоримо детальніше кожен пункт!...

***

Ми сиділи і розмовляли півночі, але потім все ж повкладалися спати.  А на ранок Макс вирушив до себе, а я поїхав додому, щоб батьки не хвилювалися через те, що мене нема занадто довго. Звісно, перед цим я переодягнувся і виглядав як завжди. 

Вже вийшовши з автівки перед нашим будинком, я несподівано побачив брата, який підходив з іншого боку вулиці, але, що було досить несподівано, він був не сам. Йшов під ручку зі своєю помічницею — тією чорнявою симпатичною дівчиною. Коли він побачив мене, то демонстративно зупинився і поцілував свою супутницю. 

Я  пройшов повз них до воріт, сказавши:

— Привіт. 

— Привіт, — Алан подивився на мене ніби згори вниз, хитро усміхаючись. — Як твоя ботанська ніч? 

Діана тим часом відвела погляд, схоже, вона не очікувала, що Алан так несподівано поцілує її на моїх очах.

— Нормально, — сказав я. — Вже розробили стратегію на майбутні вибори. 

— Які серйозні ботаніки, — він засміявся, пригортаючи до себе Діану. — Так, Ді? Скажи, дівчатам же не подобаються ботаніки, правда? 

— Ну, дивлячись, скільки в них грошей, — сказала вона, усміхаючись. 

— Яка ж ти меркантильна, — він легенько ляснув її по стегну. — Але мені все одно…

— Добре, не буду вам заважати, — сказав я і зайшов у хвіртку, що автоматично розсунулась переді мною. 

Пройшов через подвір’я і вже в дверях будинку побачив батька, який якраз виходив. 

— Доброго ранку, — сказав я йому. 

— Доброго ранку, — відповів він. — Як справи? Ночував у друга, наскільки я памʼятаю? 

 — Так, — сказав я. — У Дейва, він погодився бути начальником мого передвиборчого штабу. 

— Радий, що ти взявся за розум, — він кивнув. — Буде цікаво подивитись, чи зможеш ти протистояти Алану в передвиборчих перегонах. Це буде хороша репетиція для вас обох. Все ж, колись, я сподіваюсь, що ви обидва підете в політику.

Батько був незвично добрий до мене останнім часом, певно, він дійсно дуже зрадів через те, що я ніби як змінився і "взявся за розум", він взагалі не сварив мене і не був похмурим, як зазвичай.