9. Макс. За стіною.

— Твій одяг нікуди не годиться, — я скептично оглянув хоч і зовсім неяскравий, але все ж дуже елітний Алекса. — Він прямо кричить про те, що ти багатій. 

— Ну, я не знаю, де взяти інший, — він почухав потилицю. — Навідатися в якийсь секонд-хенд? 

— Ну добре, що ти хоч вдягнув щось темне, — я зітхнув. — Ну, вже там перевдягнемось, візьмеш щось з мого, що є у батьків. А потім покажу тобі околиці. Але спочатку нам треба вийти за стіни. 

— А як ми вийдемо? Там же чергує охорона? 

— Не всі проходи контролюються, — сказав я, я і сам про це тільки нещодавно дізнався. Все ж, корисно бути сином одного з лідерів повстанців, там все схоплено. Хоча, більше мені допомогла Діана. — Я і сам тільки-тільки дізнався. Ці проходи використовують не метропольці, а люди з-за стін.

— Тоді ходімо скоріше, не треба гаяти часу, — нетерпляче сказав Алекс. 

 ***

Коли ми вийшли з проходу, який показала мені Діана, то на вулиці вже була суцільна темрява. Це зайняло майже годину, доволі довго, але я був радий, що цього разу все пройшло без зайвих пригод. Я одразу впізнав селище, до якого ми вийшли, я знав, куди йти. 

— Мої батьки, певно, здивуються, коли я приведу тебе, — сказав я. — І взагалі, можемо спалитись. Хоча, я можу спочатку зайти сам і взяти щось для тебе… А потім вже повернутись до тебе. Але стрьомно залишати тебе в такому вигляді тут, біля околиць. Ти ж ще слабший за мене, і виглядаєш багато.

— Ну, сходи сам, я почекаю, — сказав Алекс, озираючись навсебіч. — Наче нікого немає підозрілого….

— Добре, — я кивнув. — Тоді ніде не лазь. Буду за півгодини, може швидше.

— Домровились, — він дістав з кишені гроші і простягнув мені. — Передаси своїм батькам. 

— Я не хочу брати милостиню, — я насупився. 

Хоч ті люди і не були моїми батьками, але я все одно знов відчував цю різницю в наших статусах. Ці гроші знов нагадали, що що б я там не кричав, ми з ним не рівні, коли я знов усвідомив це, стало якось неприємно…

— Вважай, це твоя зарплатня, — примирливо сказав Алекс. — Мені доведеться балотуватися в президенти універу, будеш мені допомагати. 

— Які ще президенти? — здивувався я. — Ти ж майже ні з ким не спілкуєшся, та й ораторську майстерність як предмет ненавидиш…

— Ну я випадково ляпнув, що йду до Дейва щоб обговорити діяльність майбутнього передвиборчого штабу, а батько ухопився за цю ідею, оце й гроші мені вручив на неї…

— Ого, ти вчишся обманювати рідних. То ти не такий безнадійний, — я усміхнувся. — Ну, вибори значить вибори. А як Алан відреагував?

— О, він прямо добряче розгнівався, — усміхнувся Алекс. — Бо вже бачив себе президентом, він дуже честолюбивий. 

— Але ж у нього і підтримка велика, думаєш, зможеш його обійти? — запитав я. — Блін, скільки зайвої мороки…

 — Та я думав, що ці вибори будуть лише прикриттям наших з тобою походів, — він знизав плечима. — Хоча було б прикольно дати братові по носі. Та й батькові ця ідея сподобалась…

— Ну, розберемось по ходу. Спочатку ти маєш побачити околиці і те, що в ваших метропольських відео і підручниках не показують, — я зітхнув. — Піду за речами. Чекай тут і нікуди не йди.

***

Коли я зайшов додому, то побачив матір, яка якраз готувала якусь юшку. В будинку було як завжди стерильно чисто, але й так само порожньо. 

— Сину, я не очікувала, що ти прийдеш! — здивовано сказала вона, побачивши мене.

Виглядала все так само виснажено. 

— Привіт, ма, — я усміхнувся. — Як ви тут?

— Все добре, — сказала вона. — Батько хвилювався, як ти там, чи все в тебе виходить так, як треба. 

— Все нормально, — я дістав з кишені гроші і простягнув їй. — Бери, це вам, має вистачити на певний час. Я ж знаю, батько принципово нічого не бере з коштів на повстання. Але ви маєте хоча б нормально їсти.

 — Сподіваюся, ти їх не вкрав? — вона стурбовано поглянула на мене. — Ти не маєш робити нічого такого…

— Ні, я не вкрав, — я зітхнув і поклав гроші їй в руки. — Заробив… Щось таке. 

— Добре, — мати всміхнулася. — Дякую, ти завжди був таким добрим хлопчиком…

— Я постараюсь зробити так, щоб ви жили краще, — відповів я. — Але зараз в мене ще є справи. Зайду до своєї кімнати і піду, добре? 

— Так, звичайно,  — вона кивнула. — Будь обережний, кажуть, зараз почастішали випадки грабежів. 

— Добре, я буду обережний, — сказав я. — Хоча, в мене й особливо нема що красти. А гроші я залишив тобі, тож не переживай…

***

— Мати злякалась, що я їх вкрав, гроші, — я зітхнув, простягаючи Алексу свої речі. — Ну, я сказав, що заробив.

— Ти справді їх заробив, — відповів він. — Дуже багато мені допоміг останнім часом. 

— Сподіваюсь, ти не видаси той шлях, що я тобі показав, — я подивився на Алекса. — Якщо твої рідні про нього дізнаються… Ти ж розумієш, що це незаконно?