8. Алекс. Несподіване рішення піти «в політику».

Після розмови з батьком я замислився над тим, що він мав на увазі, коли говорив “зачистити околиці”. Але так нічого й не придумав. Вирішив після навчання промоніторити соцмережі, можливо знайду якусь інформацію. 

Але важливішою ціллю для мене було почати тренування і навчитися в Макса прийомам боротьби. Бо підозрював, що після того, як я наважився суперечити Алану і отримав за це підтримку батька, мені може знадобитися вміння самозахисту…

Тож коли я побачив на території універу Макса, відразу попрямував до нього. Наблизившись на відстань витягнутої руки, помітив, що з його обличчям щось не те. 

— Хто це тебе так? — спитав я, навіть забувши привітатися, обурений тим, що хтось побив мого помічника. 

— Хтось з універу, але я їх вперше бачив, — насупився Макс, озирнувшись по сторонах. — Треба тренуватись. Слабке тіло, від нього ніякої користі.

— Ти якось дивно говориш, неначе це не твоє власне тіло, — я спантеличено поглянув на нього. 

— Забий, — він махнув рукою. — У мене просто дійсно враження, ніби я не можу з ним нормально вправлятись. Але якщо буду тренуватись, все зміниться.

 — Ти, мабуть, просто хворів чи недоїдав, — припустив я. — Пам’ятаю, ти казав, що в нижчому світі немає чого їсти…

— Так, з їжею за стінами все не так райдужно, як тут, — зітхнув Макс. — Я ще нічого, батьки мені і брату давали все найкраще, судячи з їхнього вигляду… Але я тільки зараз про це подумав.

— Може, тобі дати грошей?  — запитав я. — На одяг, продукти, що там ще треба. 

— Зараз там на один рот менше, то їм має бути легше, — сказав Макс. — А якщо твої родичі дізнаються про це, то можуть бути проблеми.

— Та ну, звідки вони дізнаються, — я відкрив гаманець і витягнув звідти кілька купюр, — бери, це не дуже багато, але я в основному скрізь сплачую через телефон. Потім зніму ще готівки і передам тобі. 

— Ти ж ніколи не був за стінами? — він подивився на мене.

— Ні, але хотів би побувати, щоб усе побачити на власні очі. 

— Зможеш придумати собі алібі на добу? Можемо це влаштувати, — замислено сказав Макс.

— Можу сказати, що гостюватиму в друга. Думаю, батько буде радий, він постійно дорікав мені, що я не маю друзів. 

— Але що як він прослідкує за тобою? Цього не можна допустити. Він точно буде проти твого походу за стіни, — Макс зітхнув. — Треба придумати хороше надійне алібі, яке ще й хтось підтвердить в разі чого.

— В мене є один приятель в універі, він такий, трохи “ботанік”, не дуже популярний у групі, тож я можу сказати, що йду до нього, ну, якусь доповідь готувати. А потім трохи побуду і тихенько вийду й підемо з тобою, куди там ми хотіли. 

— За стіну, так, — погодився Макс. — Я знаю, як вийти, оминаючи контрольні пункти. Якщо все пройде гладко, то ніхто не дізнається. 

— Чудово, я дуже хочу там побувати, — відчував, що прямо загорівся цією ідеєю. — А на коли заплануємо наш рейд? 

— Можна в пʼятницю, щоб зранку в суботу не поспішати до універу, — запропонував Макс.

— Добре, мені підходить, — я почув дзвінок, що сповіщав про початок першої пари. — Ну а зараз ходімо, бо цей викладач страшенно не любить, коли хтось запізнюється.

***

У четвер увечері, коли всі зібралися в їдальні, я подумав, що це найбільш слушний час для втілення в життя нашого з Максом задуму. 

— Тату, я хотів би завтра піти в гості до свого друга, — сказав я, стараючись, щоб мої слова звучали невимушено. — Можливо, і заночую в нього, бо ж комендантська година..

— Ого, ти зібрався у когось ночувати? — Алан посміхнувся. — Невже знайшов якусь ботанку і у вас все тойво…

— Ми з Дейвом будемо готувати доповідь, — сказав я.

— То що, той ботан? Ви з ним колись дійсно перекидались парою фраз, — продовжив Алан замислено. — Але хіба ви такі вже друзі?

— Ти ж знаєш, що у нас скоро будуть вибори президента універу? — я знизав плечима. — Треба мати якийсь передвиборчий штаб. 

— Ти що, будеш балотуватись? — нарешті в розмову вступив батько, його голос звучав зацікавлено і здивовано, я не памʼятаю, щоб він колись говорив зі мною таким тоном.

Чесно кажучи, про ті вибори я ляпнув випадково, бо нічого іншого не прийшло в голову. Але подумав, що раз батька зацікавила ця ідея, то, мабуть, він охоче мене буде відпускати для тих “передвиборчих” справ. Ну а я вже займатимусь тим, що цікаво саме мені. І якщо раніше це в основному були книжки і наука, то зараз мої пріоритети дещо змінились. 

 — А чому б і ні? — я подивився батьку в очі. — Алан балотується, а чим я гірший за нього? 

— Я в шоці, — сказав Алан. — Але вибори менш ніж за півтора місяці, офіційна боротьба починається буквально на днях, що ти встигнеш? Тебе нема в кандидатах, я ж знаю. 

— Завтра запишусь, — відповів я, думаючи, що тепер ще доведеться щось вирішувати з цими виборами. Але розберуся по ходу справи, зараз в мене були важливіші плани. 

— Буде цікаво поспостерігати, як ви двоє будете суперниками за місце, — задоволено сказав батько. — Алексе, ти з кожним днем все більше і більше стаєш схожим на мого сина. Продовжуй в тому ж дусі.