6. Алекс. Це було правильне рішення.

Тепер я був упевнений, що прийняв правильне рішення. Мабуть, усе-таки варто було поговорити відверто, щоб перетягнути Макса на свій бік. Хоча він досі здавався мені дивним, але я подумав, що може я так само викликаю подив у нього та його друзів. Ми занадто різні, але раз уже якісь життєві обставини звели нас разом, то потрібно співпрацювати так, щоб отримати максимум користі для обох, — подумав я. 

— Добре, тоді можеш йти до гуртожитку, — сказав я. — А я домовлюся, щоб тобі надали доступ до спортзалу, і теж поїду додому. Завтра побачимось. 

— Пришлеш його на це? — Макс дістав з кишені телефон. — У нас таких іграшок за стінами майже нема. Ну, я думаю, розберусь, як цим користуватись. І тоді сьогодні ж піду на тренування, не люблю відкладати на завтра те, що можна зробити сьогодні.

Я узяв до рук просту модель телефона і набрав з нього свій номер. У мене в кишені пролунав сигнал виклику. Я вимкнув телефон Макса і повернув йому. 

 — Тепер маю твій номер, то надішлю код допуску, — сказав йому.

— Дякую, — відповів Макс...

***

Як тільки я переступив поріг нашого будинку, то побачив мачуху. Вона невдоволено запитала:

— Алексе, чому ти запізнився на обід? 

— У мене були справи, — сказав я. 

Подумав, що раніше несхвальний погляд Емми змусив би мене почервоніти, але, видно, Макс впливав на мене якось дивно, бо я подивився на неї без жодної зніченості. 

— Які ще справи, ти маєш робити все так, щоб не осоромити нашу родину, — насупилась вона. 

— Я був у проректора, — сказав я, і вона, не знаючи, що ще додати, лише пробурчала, що батько дуже сердитий і хоче мене негайно бачити в своєму кабінеті. 

— Зараз я зайду до нього, дякую, Еммо, — сказав я, усміхнувшись. Мені сподобалося її бісити. Ніколи б не подумав, що це таке приємне відчуття…

От тільки батько був не таким слабким супротивником, як його дружина. Тож чим ближче я підходив до його кабінету, тим більше до мене поверталася моя колишня невпевненість у собі. 

Раптом неподалік я побачив Алана, що спускався з другого поверху. Сподівався, що він піде кудись у своїх справах, але він також зупинився біля дверей батькового кабінету і взявся за велику ковану ручку. 

— О, тебе теж викликали, — задоволено сказав брат, зверхньо дивлячись на мене. — Значить, батько дізнався про твою витівку. 

 — Запізнення на обід — це така страшна провина? — я знизав плечима. — Ти дуже часто запізнюєшся, і ніхто тебе за це не карає. 

— Ти зганьбив родину там, в універі, не контролював свого раба, — хмикнув Алан. — А батько ненавидить, коли хтось ганьбить його.

— Можу побитися об заклад, що ти змалював йому все зовсім не так, як було насправді, — відповів я. 

— Я сказав все саме так, як бачив, — Алан переможно усміхнувся. — Ходімо, — він натиснув на ручку дверей і відчинив їх, заходячи всередину і відштовхуючи мене вбік.

Мені захотілося дати йому потиличника. Ненавидів, коли мене отак відштовхували з дороги. Може, наступного разу так і зроблю, але зараз, перед батьком, це точно не найкраще місце і час. 

Тому я просто вдав, що мені байдуже до його поведінки і зайшов до кабінету услід за Аланом. Побачив батька, що сидів у своєму улюбленому шкіряному кріслі із планшетом в руках. 

Батько дивився на нас незадоволено. 

— Давайте швидше, в мене нема часу на ці всі розбірки. Сідайте, — він махнув рукою на крісло перед собою.

Зазвичай я чекав, поки всядеться Алан, але тепер ніби щось підштовхнуло мене до порожнього крісла, і за мить я сидів у ньому, дивлячись на спантеличене обличчя брата, який залишився стояти. 

— Це моє крісло! — невдоволено сказав Алан. 

— Хто перший сів — той і сів, — несподівано заступився за мене батько. — Візьми собі ще одне, — він махнув рукою до стіни, де біля книжкових шаф стояло ще два крісла.

Алан розкрив рота, щоб щось сказати, але все ж нічого не сказав і таки пішов за кріслом. Вже за мить поставив його поруч з моїм і сів на нього.

— То що сталось? Мені сказали, ви мало не влаштували бійку, — насупився батько, подивившись на мене, а не на Алана, хоча зазвичай він першим питав саме його.

— Алан застосував шокер до мого помічника, — сказав я, насупившись. 

— А що зробив той помічник? — батько продовжував дивитись на мене. 

— Він поводився неввічливо, — вліз Алан.

— Я не тебе питав, — батько примружився, зиркнувши на брата і змусив Алана відвести погляд, а потім батько знов подивився на мене. — То що він зробив?

— Алан наказав мені, щоб я зробив замість нього доповідь, а Макс запитав, нащо це робити, — відповів я, спокійно дивлячись батькові в очі. 

— Який борзий, — усміхнувся батько. — Ну, але схоже спілкування з цим борзим дикуном з переферії пішло тобі на користь.

 — Він дійсно трохи запальний, — сказав я. — Але я з ним поговорив на цю тему, і він більше не поводитиметься неввічливо. Однак, я вважаю, що маю право сам розбиратися зі своїм помічником, а Алан неправильно вчинив, схопивши шокер.