5. Макс. Ціна їхньої свободи

5. Макс. Ціна їхньої свободи

— Добре, я не буду надто агресивним, але ми маємо бути на рівних, — сказав я, примруживши очі. — Тебе таке влаштує?

Це було ризиковано, все ж, у мене була місія, і певно, я не мав казати подібного, але я розумів, що мені буде вкрай важко її виконати і не спалитись. А мені варто було протриматись ці два місяці, щоб безпечно повернутись назад. 

— Для мене це не проблема, — Алекс знизав плечима. — Просто на людях звертайся до мене на “ви”, а наодинці можеш і на рівних.

— Домовились, — я кивнув.

Подумав, що він, хоч і син голови Ради і мало головного зла цього світу, виглядав майже як той же мій "брат" з цього світу. А поводився в чомусь навіть людяніше. Може, мені дійсно треба хоча б спробувати не висовуватись, і тоді все буде простіше? І імʼя це… Майже як у моєї сестри. 

— Ти маєш давати відпір братові, якщо хочеш, щоб тебе поважали, — сказав я, поглянувши на нього. 

— Я не в такому становищі, як вони всі, — сказав він, трохи перемінившись в обличчі. — Якщо почну поводитися не так, як від мене очікують, то можу просто зникнути. Моя мати так само колись зникла, і її так ніхто і не знайшов…

— Значить, у нас більше спільного, ніж я думав, — сказав я замислено. — Але все ж, подумай над моїми словами. Сильні визнають тільки силу, Алексе.

 — Я подумаю, — він усміхнувся. — А ти не такий придурок, яким я тебе вважав. Я думав, що тебе підіслав мій батько, щоб перевірити, чи зможу я поставити тебе на місце, чи й тут виявлюся “ганчіркою”, як ти висловився. 

— Ну, якщо ти будеш поводитись адекватно, я теж не буду псувати тобі твою "репутацію", — я знизав плечима. — А що, думаєш, твій батько міг піти на подібне? Але який в цьому сенс? Тобі працювати з помічником довго, весь навчальний рік. 

— Він не раз влаштовував мені перевірки, — Алекс невесело усміхнувся.  — Був невдоволений тим, що я не вмію спілкуватися, підсилав до мене на вечірці дівчат, уявляєш? А потім розказував мені, який я невдаха у всьому…

— Якийсь він в тебе садист, — сказав я замислено. — Щодо дівчат, то вони мали б і так вішатись, ти ж багатій. Один з найбагатших спадкоємців у метрополії. Невже не вішались?

Мені дійсно здавалось це доволі підозрілим, бо ж Алекс був набагато людянішим за того придурка. Та й підібратись до голови ради через нього було набагато легше, ніж через Алана.

— Всі більше ганяються за моїм братом, — відповів він. — Бо насправді спадкоємець саме він. А мені може дадуть якусь посаду в раді,  чи навіть відправлять в якусь іншу країну, чим подалі від Алана, щоб не псувати йому настрій моєю присутністю. 

— Він виглядає дурнуватим. Правителями не стають дурні люди. У тебе є над ним одна велика перевага, а все інше можна і натренувати, — сказав я. — До речі, щодо тренувань… У тебе є допуск до тренувальних залів універу, можеш і мені зробити? Мені треба тренуватись, це тіло надто слабке. 

 — Звісно, можу, — він знічено поглянув на мене. — А ти знаєш, як тренуватися? Може, покажеш мені? 

— Та без проблем, але є нюанс, — я озирнувся, щоб зрозуміти, чи нема поблизу інших студентів. — Якщо хтось побачить, що я тебе бʼю, мене і посадити можуть. А тренування без реальної бійки це не тренування. 

 — Ну я якраз цього і хотів — навчитися якимось прийомам, як той, що ти вчора застосував до Алана… Якщо я скажу, що ми просто тренуємось, то, думаю, ніхто нічого не скаже. 

— Добре, — погодився я. — Я не проти. Мені б хотілось, щоб ти врізав Алану за мене. Тебе принаймні за це точно не посадять, — я засміявся.

 — Якісь проблеми можуть виникнути, але задоволення, яке я при цьому отримаю, все компенсує, — він плеснув мене по плечу. 

— Тоді так і зробимо, — погодився я. — Головне зроби допуск. Мені треба якомога швидше привести себе в нормальну форму. А то ніякі знання та вміння не впораються з грубою силою. Тоді я швидше застав твого брата зненацька. Якби він ще раз вдарив мене шокером, все могло б скінчитись набагато гірше для мене.

 — Я прямо зараз можу піти до проректора і оформити допуск, — запропонував Алекс.

— Добре, — відповів я, кивнувши. — Ну, і щодо навчання. Я типу маю тобі допомагати, але здається, в тебе з цим проблем немає. Я з переферії, тож мої знання доволі слабкі, — саме так я вирішив пояснити своє незнання устрою держави та інших нюансів. 

 — Ти можеш просто ходити зі мною на лекції, а допомагати будеш у тренуваннях, — було схоже, що Алекс зрадів такій перспективі. 

— Тоді домовились, — я простягнув йому руку, хоч і не знав, чи це взагалі в них дозволено, тиснути руку майже рабу.

Але він не подав виду, навіть, якщо мій вчинок і був неприйнятним з точки зору місцевого етикету. Простягнув руку і потиснув мою. 

— Неочікувано. Я думав, з тобою буде більше мороки, — зізнався я. — Але це добре. Нам обом вигідно співпрацювати, а не змагатися один з одним.

— І все-таки в тобі є щось незвичайне, — він усміхнувся. — Наче ти з іншого світу. Я б порадив тобі в присутності людей, яким не дуже довіряєш, більше мовчати. Ти не образився? 

— Я не довіряю нікому тут, — зізнався я. — Але так, обережність не завадить, я трохи забуваю про це. Щодо того, в чому моя незвичайність — я звик до свободи. А тут я ніби в клітці. Це трохи гнітить, ось і все.