3. Макс. Всі ви, вищі, однакові…

3. Макс

На парах було доволі цікаво. Мені стало відомо про речі, про які раніше я зовсім не знав через те, що був з минулого, але в основному я звертав увагу на ті деталі, які, напевно, іншим були відомі мало не з пелюшок. Наприклад, дізнався, що наша метрополія є другою в країні за величиною, що колись історично тут була столиця, і що це взагалі місто з найбагатшою і найдавнішою історією. 

Окрім історії сьогодні також були пари з політології та ораторської майстерності. На політології обговорювали підготовку до якихось доповідей, які всі мали написати до кінця місяця, а на ораторському мистецтві студенти виступали з якимись іншими доповідями.

Але ні Алекс, ні його брат сьогодні не виходили на сцену. 

Коли пари закінчились, то до нас із Алексом майже одразу підійшли Алан і його помічниця, та сама дівчина, яка дала мені тональний крем на розподіленні, і зверталась до мене так, ніби ми знайомі.

— Нарешті ці пари скінчились, — Алан усміхнувся братові. — Може, зробиш за мене доповідь? Батькові б сподобалось, якби в мене хоч раз була оцінка вища за твою. А я тобі можу Діану позичити, — він кивнув на свою помічницю. — Вона буде робити все, що ти скажеш. 

На цих словах Діана невдоволено скривила губи, але промовчала. Видно, помічники тут дійсно не мають ніяких прав, ми ніби як і не люди для цих пихатих спадкоємців.

 — Все одно викладач по стилю написання зрозуміє, що це моя робота, — відповів Алекс. 

— А ти зроби так, щоб не зрозумів, — сказав Алан. — Чи тобі слабо?

— Давай разом зробимо, — відповів йому Алекс. — Я можу тебе проконсультувати, знайти потрібні джерела, а ти просто скомпонуєш їх в одне ціле. 

— Нащо робити щось за нього? — я все ж не зміг промовчати, не любив, коли сідали на шию, навіть якщо сідали не мені. Хоча, певно, це б на мене теж скинули, бо ж саме я був помічником Алекса.

— Який борзий, — Алан примружив очі і дістав з кишені штуку, схожу на телефон, а потім навів її на мене і щось натиснув.

Моїм тілом пройшов неприємний і доволі болючий електричний заряд, я відчув біль. Це було так несподівано, що я навіть впав на одне коліно. 

— Що ти робиш? — обурився Алекс і вдарив брата по руці, не дуже сильно, але той впустив свій "пульт" чи телефон, чи що то було. 

— Вони не більше ніж раби, — Алан знизав плечима і підняв ту штуку, потім подивився на брата все тим самим злим поглядом. — Я цього не забуду, Алексе… Ти ще пошкодуєш.

— Нічого ти мені не зробиш, — відповів Алекс. — Хіба батькові поскаржишся? Ти ж його улюбленець. 

— Треба було давно відіслати тебе в якусь провінційну метрополію! — вигукнув він і кинувся на свого брата з кулаками. — Ти — брудна пляма на нашому роді!

Моє тіло зреагувало швидше, ніж я встиг подумати. Зробити один крок вперед, схопити цього придурка за руку і вивернути її так, щоб він знову впустив клятий пульт, виявилось доволі легко навіть із цим слабким тілом. 

— Що тут відбувається?! — до нас наближався літній викладач з сивою бородою і скривленим від обурення обличчям. — Що за бійки в університеті? 

Я відпустив Алана і подивився на викладача.

Не знав, що треба сказати в цій ситуації. Мені не можна було вилетіти через якусь дрібницю, так я точно втрачу можливість щось дізнатись…

— Ми просто демонстрували прийоми боротьби, — сказав Алекс. — Вибачте, більше не будемо. 

— Алексе, ви завжди серйозно займались, — сказав він. — Чому вас зацікавила боротьба? Тим паче, в університеті. Тут не місце для подібного. 

— Ми більше не будемо робити цього в університеті, — додав Алан, з ненавистю дивлячись на мене.— Знайдемо більш підходяще місце, правда?

— Як забажаєте, — я усміхнувся з викликом, знав, що зараз, при викладачеві, він точно не використає той електрошокер.

— Ходімо, Максе, — Алекс підштовхнув мене до виходу. — Пора додому. Вірніше, в гуртожиток, чи де ти там живеш? 

Я вже побував у гуртожитку, і мене навіть поселили з якимись двома хлопцями. 

— Добре, — я кивнув. — Ходімо.

Ми з Алексом дійсно пішли до виходу. Алан з Діаною теж вирушили в тому ж напрямку. І тільки коли ми вийшли назовні, він разом із помічницею пішов до якихось інших студентів і ми з Алексом залишились на самоті.

— Я більше сьогодні не потрібен? — запитав я у Алекса.

Мене бісило, що тут я дійсно був, як якийсь раб. Але краще вже бути поруч із Алексом, ніж з таким психом, як його брат. Принаймні, так я якось переживу ці пʼятдесят днів.

 — Так, ти вільний до завтрашнього ранку, — Алекс поглянув на мене і зітхнув. — Я хочу тебе про дещо попросити. 

— Про що? — я насупився.

— Не заводься більше з моїм братом. Він може влаштувати так, що тебе відправлять на якісь  громадські роботи або взагалі запроторять у в’язницю, підкинувши наркотики чи зброю. Думаю, це не те, що тобі потрібно, правда? 

— Знаєш, такі люди, як ти, бісять мене ще більше, ніж такі, як він, — я примружив очі. — Ти ніби як і рівний йому за статусом та подібною фігнею, але поводишся, як ганчірка.