Розділ 15. Маска холодної спостерігачки

Нічне місто пролітало за вікном автомобіля розмитими неоновими смугами, але Марі не бачила його. Вона їхала до пентхаусу Корала — у лігво звіра, якого сама ж допомагала годувати роками. Коли вона переступила поріг кабінету, господар навіть не підняв голови. Він сидів у глибокому шкіряному кріслі, зосереджено розглядаючи крізь лупу ескіз діамантового кольє.

— Ти пізно, Марі. Сподіваюся, твої новини варті мого часу.

Марі зупинилася посеред кімнати. Повітря тут здавалося занадто насиченим крижаним духом абсолютної влади.

Саме в цю мить вона остаточно скинула свою звичну маску холодної, байдужої спостерігачки. Перед олігархом зараз стояла зовсім інша жінка — змучена, загнана в кут, але готова на будь-яку самопожертву.

— Корал, відпусти їх. Відпусти Алісу з Марком, — промовила вона, змушуючи свій голос звучати твердо й дивлячись йому прямо в очі. — Я зроблю все. Все, що забажаєш, чуєш? Тільки не руйнуй їх. Ти хочеш зламати Алісу, перекроїти її, зробити такою ж сяючою, як я. Але якщо вона зміниться зовні, вона просто помре всередині. Як я колись.... Благаю тебе, Корал...

Корал мовчав лише мить, і ця тиша була страшнішою за будь-який крик. Потім він раптово підхопився з крісла і мертвим, залізним хватом стиснув її горло, з силою втискаючи Марі в стіну.

— Заткнись! — прошипів він, і в його розширених зіницях спалахнуло справжнє, неприховане безумство. — Ти нічого не тямиш у цьому! Це не про гроші і не про примхи. Я нарешті зустрів справжнього, гідного супротивника — Марка. Ми обидва хижаки, Марі. Ми чуємо один одного за милю. А я ніколи, чуєш, ніколи не програю.

Він сильніше стиснув пальці на її шиї, із хворобливою насолодою спостерігаючи за тим, як вона задихається.

— Те, що він зробив із тобою — це вже його перемога. Ти, яка ніколи й нікого ні про що не благала, зараз стоїш тут навколішках і захищаєш його? Але я! Я заберу в нього найцінніше — його єдиний діамант, його Алісу. Завтра на бенкеті вона буде моєю короною. Я маю довести всьому світу і самому собі, що я найкращий. Гроші та слава дісталися мені лише тому, що я могутніший за всіх!

Він раптом замовк, і його шалений погляд на мить став дивно розсіяним, майже мрійливим, від чого Марі стало ще моторошніше.

— Вона — не просто трофей, Марі, — прошепотів він, і його хватка на її горлі ледь помітно здригнулася. — Вона — мій єдиний порятунок. Мій єдиний шанс вилізти з цього пекла, де все навколо купується і продається. Ти думаєш, мені потрібна її суха слухняність? Ні, я бачу, як вона дивиться на мене. Я бачу, як вона повільно, крок за кроком, закохується в мій світ. Вона щиро вірить у мою доброту, Марі! І поруч із цим її сліпим, чистим віруванням я вперше за все своє прокляте життя почуваюся... щасливим. Вона — моя можливість стати щасливим, розумієш? Я бачу, як її серце тане, і я не віддам її Марку. О ні. Він прирікає її на злидні, а вона народжена, щоб урятувати мене від моєї власної самотності.

Його обличчя знову спотворилося хижим гнівом, і він наблизив його впритул, за сантиметр до обличчя Марі:

— А ти, мабуть, забула, скільки впливових людей тебе шукають по всьому світу. Шейхи, бандити, Інтерпол... Якщо я видам тебе їм — ти чудово знаєш, що вони з тобою зроблять. Це смертельна битва, люба моя, і ти в ній — лише пішак.

Корал із презирством відштовхнув її так, що вона, не втримавши рівноваги, важко впала на дорогий перський килим.

— Зроби все, щоб завтра Марк не з'явився на бенкеті, — кинув він навздогін, повертаючись до свого столу. — Бо якщо він прийде — ви обоє пожалієте, що взагалі народилися на світ. Геть звідси!