Розділ 14. Дзвінок Марі

Телефонний дзвінок застав Алісу вже в ліжку, коли вона ліниво насолоджувалася відчуттям ідеальної гладкості шкіри після процедур. На екрані висвітився номер Марі. Аліса неспішно провела пальцем по склу й відповіла.

— Алісо, ти взагалі бачила, що відбувається? — голос Марі у слухавці тремтів від прихованого хвилювання. — Марк у повному розпачі. Я ніколи не бачила його таким розбитим. Що між вами сталося?

Аліса зітхнула, розглядаючи свій новий бездоганний манікюр під м'яким світлом нічника. Слова Марі не викликали в її душі нічого, крім глухого роздратування.

— Я не знаю, Марі, і, чесно кажучи, не хочу знати, — холодно відрізала вона. — У мене завтра найважливіший день у житті. Бенкет у Корала! Я просто хотіла присвятити цей вечір собі. А Марк, як завжди, думає лише про власні емоції. Його вічні ревнощі, похмурість і ця дика, тваринна агресія... Я просто втомилася від цього.

Вона сіла на ліжку, і її тон став жорстким, крижаним. У кожному слові проступала зверхність людини, яка вважає, що нарешті вирвалася з бруду.

— Знаєш, я взагалі вже не розумію, навіщо з ним одружилася. Він — це моє вчора. Моє бідне, сіре вчора. А я заслуговую на краще. Набагато краще.

— Краще? Ти про Корала? — голос Марі звучав майже злякано.

Аліса завагалася лише на секунду, а потім її голос налився дивною, фанатичною впевненістю:

— Так, про нього. Він стільки настраждався... Ця самотність у золотій клітці. Він дуже хороша людина, просто ніхто не намагався його зрозуміти так, як я. Ти бачиш лише бруд, Марі, а Корал — меценат! Він допомагає сотням людей, платить своїм працівникам хороші зарплати, фінансує благодійність. Зрештою, він допоміг нам, дав роботу, допоміг приборкати Волкана, коли той дихав нам у потилицю! А Марк? Марк просто невдячний. Він не здатний цього цінувати, бо звик вирішувати все кулаками невдахи.

— Алісо, схаменися! — майже вигукнула Марі. — Ти справді віриш у цю дешеву ширму? В його готелях продають наркотики, туди натовпами привозять повій. Це брудні гроші, на яких побудована твоя «казка».

Аліса відчула, як у грудях закипає холодна лють. Кожне слово подруги здавалося їй зазіханням на її омріяне майбутнє.

— Ти просто заздриш, Марі. Заздриш, що він вибрав мене, а не тебе. Наркотики? Якщо вони й є, то лише легкі і для розваги багатіїв — це інший світ, тобі його не зрозуміти. А повії... ніхто їх не примушує, це їхній власний вибір. Корал веде справи набагато чистіше за Волкана.

Аліса притиснула слухавку ближче до вуха, її губи скривилися в отруйній, переможній посмішці:

— І взагалі... Що ти так за Марка переживаєш? Звідки така палкість, Марі? Може, він зараз якраз десь біля тебе ховається, га? Жаліється тобі на долю у твоєму затишному куточку? Так от, передай йому, якщо він поруч: я вирішила розлучитися. Він тягне мене на дно, а я хочу літати.

У слухавці запала довга, важка й гнітюча тиша. Чути було лише її уривчасте дихання.

— Ти вже не літаєш, Алісо, — тихо, майже пошепки промовила Марі перед тим, як розірвати зв'язок. — Ти просто падаєш у дуже глибоку прірву.