Розділ 12. Глухий кут Марка

— Завтра великий день, Алісо, — Корал підвівся з-за масивного столу. Його погляд ковзнув по її обличчю з майже батьківською турботою, яка, проте, пробирала до кісток. — Ти маєш сяяти. Я підготував для тебе найкращий спа-комплекс у місті. Тобі потрібно змити з себе весь цей стрес. Мені якраз по дорозі, підкину тебе.

Аліса, засліплена вчорашнім дарунком і холодним гнівом на Марка, лише слухняно кивнула: — Охоче поїду.

Виходячи, Корал кинув секретареві коротку, буденну фразу, яка, як він чітко знав, обов'язково дійде до потрібних вух: — Я буду пізно. Ми з Алісою їдемо, не турбувати.

Поки Марк у задушливому офісі намагався пробитися крізь стіну мовчання, Аліса повільно занурювалася у світ дорогого, майже наркотичного спокою. У цьому закладі час навмисне уповільнювали, стираючи межі між реальністю та ілюзією.

Спочатку була гідротерапія в термальній чаші. Вона лежала в теплій, густій воді, настояній на екстрактах рідкісних водоростей та олії білого лотоса. Дрібні, невагомі бульбашки пестили її тіло, змушуючи пам'ять капітулювати. Залишилося тільки відчуття повної невагомості.

Потім — золоте обгортання. Коли її шкіру вкрили тонким шаром суміші з 24-каратного золотого пилу та поживних сироваток і загорнули в теплий кокон, Аліса відчула дивну ковзку млість. Кожна клітинка її тіла насичувалася розкішшю, про яку вона колись не сміла й мріяти. Але цей кокон водночас нагадував саван.

Майстерні руки масажиста розминали кожен м'яз, виганяючи залишки супротиву, а гаряче вулканічне каміння віддавало своє важке тепло,  заколисуючи збуджену нервову систему. Наостанок — кисневий догляд. Прохолодна маска з ефектом штучного сяйва зробила її обличчя бездоганним, наче порцелянова маска дорогої ляльки.

А її телефон у цей час лежав у темній, холодній шафці роздягальні — вимкнений, глухий до всього світу за суворими правилами закладу. Аліса насолоджувалася цією стерильною ізоляцією. Вона справді забула про все. І про всіх.

Марк роздратовано відклав папку з документами про підготовку до бенкету мера. Все було готово, залишалися дрібниці, про які він хотів доповісти Коралу особисто. Очі виїдала втома.

Він набрав номер боса. «Абонент знаходиться поза межами досяжності». Марк насупився. Дивно. Корал ніколи, за жодних обставин не вимикав телефон у робочий час. Це був його головний інструмент контролю.

Передчуваючи недобре, Марк зателефонував у приймальню. — Де Корал? — коротко, без зайвих реверансів кинув він у слухавку. — Пан Корал вийшов ще вранці, — голос секретаря здався Марку надто ввічливим, аж до нудоти. — Разом із пані Алісою. Сказав, що буде пізно і щоб їх не турбували. Вони кудись поїхали разом.

Марк відчув, як у грудях, під самими ребрами, закипає щось гірке й паралізуюче холодне. Пальці зсудомило. Не вірячи власним передчуттям, він швидко набрав Алісу. «Залиште повідомлення після звукового сигналу...» — байдуже відчеканив автовідповідач.

Він повільно, наче скляний, поклав телефон на поліровану поверхню столу. Картина в його голові спалахнула отруйним полум'ям: Аліса, яка ще вчора була такою відчуженою й холодною до нього, сьогодні проводить цілий день із Коралом. Поза зоною доступу. Наодинці. Разом.

— Значить, зовсім забула... — ледь чутно прошепотів він порожнечі кабінету, дивлячись, як вечірнє місто за вікном спалахує мільйонами байдужих вогнів. — Вибрала свою золоту клітку.

Марк схопив піджак зі спинки крісла, коли тінь Марі перетнула поріг кабінету. Вона заблокувала вихід, схрестивши руки на грудях і миттєво оцінивши ситуацію.

— Я до Корала, — кинув він, навіть не дивлячись їй у вічі. — Виясню все раз і назавжди.

— Це самогубство, Марку, — Марі навіть не поворухнулася, її голос залишався твердим. — Повна безглуздість. Залиш документи, я все закрию, там залишилися лічені штрихи. Краще ввімкни мізки: ти втрачаєш страх перед людиною, яка тримає в кулаку половину цього міста. Корал — хижак із величезними зв'язками, обвішаний професійною охороною. Для нього ти — пил на дорогому взутті.

Марк зупинився в кроці від неї. Його дихання було важким і гарячим, а в очах горів небезпечний вогонь.

— Мені плювати на його охорону, — процідив він, і в його голосі прорізалися фатальні нотки. — Я не збираюся просто опустити руки і дивитися, як мою жінку ламають і забирають у мене. Якщо треба згоріти — я згорю, але дізнаюся правду.

Марі важко зітхнула, її захисна поза зникла, поступившись місцем щирій тривозі. Вона крокнула вперед і міцно, майже розпачливо обійняла його, ховаючи обличчя у нього на грудях.

— Будь обережний... — тихо попросила вона, і Марк відчув, як її пальці міцно стиснули тканину його піджака. — Я теж приїду туди ввечері.