Розділ 6. Діамантові тенета Корала

Час за чотири дні до дня народження Корала був сповнений важкої, задушливої напруги. Аліса, розчарована й розбита черговою затримкою Марка, почувалася вразливою, наче оголений нерв. Навіть спекотне турецьке повітря Анталії здавалося їй крижаним.

Стрімка постать Корала розрізала тишу готельного медкабінету — він увірвався всередину, приносячи з собою запах нічного узбережжя та небезпечної впевненості.

— Алісо, люба моя... Я бачу, як тобі важко. Але ти не повинна сумувати.

Він підійшов ближче, безцеремонно порушуючи її особисті кордони.

— У неділю мій день народження, — продовжив він, і його голос став м'яким, оксамитовим. — Я запрошую тебе. Це буде не просто вечірка — це свято, про яке шепотітиме все узбережжя. Прямо тут, у нашому готелі. Там будуть найвпливовіші люди: відомі політики, акули бізнесу, успішні адвокати, діячі мистецтва. Я хочу, щоб ти розділила це свято зі мною. Щоб ти була поруч зі мною цієї ночі, Алісо. Я хочу познайомити тебе з усіма моїми друзями.

Він навмисно не уточнив, у якій саме ролі — як його супутниця, партнерка чи просто окраса вечора. Ця двозначність зависла в повітрі, але Корал залишив цей гачок для її уяви, не поспішаючи конкретизувати наміри.

Аліса напружилася. Вона ніколи не бувала на заходах такого рівня, і водночас у ній прокинулася гостра цікавість — вона прагнула побачити цей світ зсередини, зрозуміти, ким насправді є господар цього розкішного готельного комплексу.

— Але я хочу, щоб ти там була найпрекрасніша, — промовив він, зазираючи їй прямо в очі. — Ми замовимо тобі сукню з останньої колекції від кутюр. Справжній витвір мистецтва, створений наче спеціально для тебе.

Аліса погодилася. Вона не бачила в цьому небезпеки, адже в її зраненій голові вже вибудувався зручний психологічний захист: вона щиро вірила, що буде там лише звичайною, ні до чого не зобов'язаною гостею. Вона заспокоювала себе думкою, що якби Марк не залишився на іншому кінці Туреччини з Марі, Корал обов'язково запросив би їх обох, адже він поважає їхню родину. Вона просто заміщала чоловіка. Принаймні, їй так палко хотілося думати.

Цього ж вечора до неї прийшов уже знайомий стиліст — дуже задоволений, із цілою купою модних журналів під пахвою. Його експресія була занадто гучною для цієї кімнати. Він засипав її словами, наче блискітками, не даючи оговтатися й не залишаючи простору для раціональних думок.

— О, крихітко, ми зробимо з тебе справжню королеву, навіть кінозірки заздритимуть! — він із тріском розгорнув глянцевий журнал, тицяючи пальцем у сукню. — У мене стільки ідей! Який стиль виберемо? Ким ти хочеш бути? Одягнемо тебе в біле — чистота і підступність? Чи, може, фатальний червоний? Ні, Корал просив щось особливе... Ти будеш золотою королевою! І, звісно, лабутени. Поглянь на ці підбори, це ж чистої води спокуса! Ну, як тобі?

В Аліси майже запаморочилася голова. Весь цей блиск здавався ілюзією, але такою солодкою. Невже це все відбувається з нею? Вона буде королевою. Вона дивилася на глянцеві сторінки, а бачила обличчя Марка та красуню Марі, чий бездоганний стиль і дорогий одяг щодня отруювали Алісу ревнощами й параноєю. Вона так боялася втратити чоловіка, так прагнула, щоб він нарешті помітив її, а не свою витончену колегу.

— Мені... мені подобається золото, — тихо, але з викликом промовила вона, наче виправдовуючись перед невидимим чоловіком. — Я хочу, щоб це було... незабутньо. Щоб від одного погляду перехоплювало подих.

— О, золото засліплює, люба! — підмігнув стиліст, помітивши її гарячковий блиск в очах. — Твій чоловік утратить мову.

— Він уже її втратив, — ледь чутно прошепотіла Аліса, стискаючи пальцями край столу. — Якщо він побачить мене такою... він одразу забуде про Марі. Одразу.

Стиліст закивав, щось швидко занотовуючи у своєму планшеті, але Аліса його вже не чула. Перед її очима постало не розкішне дзеркало п'ятизіркового готелю, а стара, вицвіла шафа з її дитинства. Часи, коли її родина жила в суцільних злиднях, коли вона доношувала чужі речі, а на шкільних святах ховалася в кутку, ніяково прикриваючи дешеві, потерті штани, поки інші дівчатка кружляли в пишних сукнях. Тоді, ковтаючи сльози образи, вона пообіцяла собі, що ніколи більше не буде бідною. Що змусить увесь світ дивитися на неї із заздрістю.