Розділ 14 . Шах і мат

Сонце вже майже зникло за горизонтом, коли вони зупинилися біля невеликого дерев'яного будиночка. Повітря тут було зовсім іншим — свіжим, прохолодним, сповненим аромату хвої та гірських трав. Корал вийшов із машини й на мить завмер, дивлячись на засніжену вершину Арарату, що височіла вдалині.

— Знаєте, чому я запросив вас саме сюди? — тихо запитав він, не повертаючи голови. — Існує легенда, що саме тут, на цих схилах, зупинився Ноїв ковчег. Кажуть, звідси все живе переродилося після великого хаосу. Це місце початку.

Він обернувся до Марка та дівчат. У його погляді промайнуло щось, що важко було назвати точним словом — не фанатизм, не мрійливість, а щось між ними. Щось глибоке і давнє.

— Я приїжджаю сюди щоразу, коли відчуваю потребу в перезавантаженні. Коли старий світ стає затісним. Тут легко повірити, що можна почати все з чистого аркуша... або створити свій власний ковчег і залишити за бортом усе зайве.

Корал спостерігав за ним із незвичною для себе тишею. Потім вони перейшли до вітальні, де камін уже розгорівся і відкидав на стіни живі тіні.

Марк, як справжній господар, одразу ж взявся за справу. Він вміло розпалив мангал, і невдовзі повітря наповнилося апетитним ароматом шашлику. Він запік картоплю та овочі, які, хоч і не виглядали вишукано, як у ресторані, але були неймовірно смачними. Все було просте, ситне і по-справжньому домашнє . Корал спостерігав за ним із незвичною для себе тишею .

— Ну що, Марку, — промовив Корал, витираючи серветкою губи після вечері, — перед від'їздом пропоную розім’яти мозок. Гірське повітря сприяє стратегічному мисленню. Давай зіграємо в шахи?

Аліса та Марі, які до цього захоплено обговорювали плани на завтра, переглянулися.

— Шахи? Це цікаво, — Аліса посміхнулася. — Ми з Марі будемо вболівати.

Корал дістав шаховий набір. Фігури з ебенового дерева та клена виблискували в напівтемряві — чорне і біле, різке і чисте. За жеребом йому випали чорні. Але він, не чекаючи, зробив перший хід сам.

— Я не звик чекати на дозвіл, щоб почати атаку, — сухо кинув він.

Він розпочав агресивно. Його тура — важка, потужна фігура, головний таран його плану — одразу кинулась у центр битви, змітаючи пішаків Марка. Корал бачив у ній усе: простір, тиск, перемогу.

Але Марк не поспішав. Він дивився на дошку спокійно, майже байдуже — так само, як дивився на людей, яких потрібно було зрозуміти, а не перемогти. Коли момент настав, він зробив один точний контрхід.

Тура впала.

У кімнаті запала тиша. Пальці Корала міцно стиснули келих. Це було гостре, майже фізичне роздратування. Не через фігуру — через те, що план не спрацював. Одна за одною почали падати фігури його офіцерів. Аліса помітила, як на скроні Корала здулася ледь помітна жилка. Він нервував, хоча зовні намагався тримати обличчя. Це здавалося неймовірним — невже всесильний Корал може настільки переживати через гру? Але для нього це ніколи не було просто розвагою. Це була модель його життя, де кожна втрата сприймалася як особиста поразка.  

Корал нарешті протягнув руку до своєї чорної дами. У цей момент яскраве полум'я в каміні спалахнуло, і світло відбилося від лакованої поверхні фігури так, що чорне дерево на мить здалося вогняно-рудим. Корал затримав на ній погляд, а потім, хитро всміхнувшись, підморгнув Марі. Його ходи стали точними та прорахованими. Він вміло ставив вилки, знищуючи майже всі фігури Марка одну за одною. Це виглядало настільки несподівано і майстерно, що Марі не втрималася і засміялася.

— Марку, ти ж казав, що вмієш грати в шахи! — вигукнула вона, весело блиснувши очима.

Поступово гра перетворилася на справжнє полювання. Марк помітив, що Корал ігнорує вигідні позиції, аби лише загнати в кут одну конкретну фігуру.

— Корале, у мене таке враження, що ти лише за моєю королевою ганяєшся і робиш на неї різні пастки, — з усмішкою зауважив Марк.

Обидва чоловіки коротко засміялися, але очі Корала залишалися серйозними.

— На мою думку, без королеви майже неможливо виграти, — відповів Корал, пересуваючи фігуру. — Король без своєї королеви перетворюється майже на простого пішака.

Він розіграв гамбіт — майстерно, неквапливо, як людина, що заздалегідь знає розв'язку. Марк був змушений піти на розмін. Біла королева — головна опора його позиції — зійшла з дошки.

Аліса, що сиділа поруч, здригнулась. Її пальці мимоволі стиснули край сукні. Вона не розуміла шахів достатньо добре, щоб оцінити хід, але відчула в цьому жесті щось більше за гру. Щось, що її торкнулося.

Марк помітив. Він на мить відірвався від дошки, нахилився до неї і, ледь торкаючись губами її волосся, тихо шепнув:

— Я не маю іншого вибору... мабуть, я вже програв.

Аліса відчула, як по тілу пробіг холодок.

Корал уже не відпускав ініціативу. Крок за кроком він вивів уперед звичайного пішака — непомітного, незначного, якого легко проґавити серед важливіших фігур. Той дійшов до останньої клітини.

— Перетворення, — коротко кинув Корал.

На дошці знову з'явилася чорна королева.

— Шах і мат.