Розділ 12. Ціна совісті

Двері кабінету Корала розчинилися з тихим шелестом, але кроки Марі були важчими, ніж зазвичай. Тут завжди пахло дорогою шкірою, міцним тютюном та холодним, безжальним розрахунком, але сьогодні повітря здавалося наелектризованим до межі.

Корал сидів за масивним столом, його силует чітко виділявся на тлі величезного панорамного вікна, за яким догорали вечірні вогні міста. Марі зупинилася посеред кімнати. Її вогняно-руде волосся вже не виглядало як переможне полум'я — радше як згасаюче багаття.

— Корал, я виходжу з гри, — промовила вона, і її голос, завжди залізно впевнений, тепер звучав зовсім розгублено. — Мені не потрібні ні гроші, ні обіцянки. Нічого.

Корал повільно підняв погляд, не випускаючи з рук дорогої ручки. На його обличчі не здригнувся жоден мускул.

— Я думала, що в мене взагалі немає совісті, — продовжувала Марі, і в її очах проти волі заблищали сльози. — Але цій парі, цьому Марку... йому вдалося неможливе. Він пробудив її. Він кинувся в бій проти трьох, проти ножа — просто так. Заради мене. Не вимагаючи нічого взамін. Я більше не можу, Корал. Я не стану їх нищити.

Обличчя Корала стисло в холодну, презирливу маску. Він повільно підвівся, відклавши ручку, і його тон прозвучав різко, наче удар батога:

— Марі, люба моя Марі... Мабуть, ти забула, де я тебе знайшов. Ти забула, скільки я вклав у тебе, щоб ти виглядала так, як зараз. Сукні, діаманти, манери, життя, про яке ти навіть мріяти не сміла. Хочеш вийти? Виходь. Але підеш звідси зовсім без нічого. В тому ж брудному лахмітті, в якому я тебе підібрав. Тоді я подивлюся, як довго протримається твоя раптова совість, коли тобі не буде чим вечеряти.

Марі здригнулася. Вона знала: Корал ніколи не погрожує даремно. Він мав владу і гроші, щоб стерти її в порох так само швидко, як колись створив її блискучий образ.

Вона збирала всю свою волю в кулак, відчуваючи, як у грудях закипає праведний гнів і відраза. Вона була готова втекти, навіть якщо доведеться повернутися на той самий смітник, з якого її витягли.

Але Корал, як досвідчений, хижий мисливець, миттєво відчув цю зміну в повітрі. Він зрозумів, що перегнув палицю, і одразу змінив тактику. Удар батога поступився місцем м'якому шовковому зашморгу.

Він невимушено підійшов до бару, взяв важкий кришталевий караф і повільно налив собі бурштинового віскі. Скло тихо дзвякнуло.

— Будеш? — коротко кинув він, навіть не глянувши на неї, і, не чекаючи відповіді, поставив другу склянку на стіл.

Потім Корал дістав із дерев'яного х'юмідора дорогу сигару. Срібним каттером акуратно обрізав її кінчик, чиркнув запальничкою і глибоко затягнувся, випустивши під стелю густу хмару сизого диму.

— Ти говориш мені це саме зараз? — спокійно, майже ліниво промовив він крізь дим. — Тоді, коли я майже знайшов її? Ти навіть не уявляєш, Марі... Чим далі, тим більше Аліса мені подобається. У ній є те, чого немає в жодній із вас. Я навіть думаю... думаю, що вона буде куди кращою, ніж моя померла дружина. Вона займе її місце.

Марі застигла, дивлячись на те, як він смакує свій тютюн. Його обличчя пом'якшало, а в голосі з'явилися нотки витонченої, майже батьківської турботи. Він повільно попрямував до неї.

— Марі, люба моя Марі... — промовив він, зупиняючись у кроці від неї. Його погляд, щойно крижаний, тепер випромінював дивне, маніпулятивне тепло. — Я ж знаю, чого ти насправді хочеш. Про що ти думаєш кожної секунди після тієї бійки на набережній.

Він нахилився трохи ближче, і його слова прозвучали тихо, майже пошепки, б'ючи сильніше за будь-який крик:

— Забирай його. Забирай цього Марка. Їдьте на всі чотири боки, куди хочете. Я тебе відпускаю.

Повітря застрягло в легенях Марі. Вона не вірила своїм вухам.

— Мені потрібна лише Аліса, — продовжував Корал, і в його очах спалахнула фанатична, майже хвороблива щирість. — Вони сильні як діамант, поки разом. Але якщо хтось із них дасть хоча б крихітну тріщину — вони розсиплються в порох. І ти станеш для нього новою Алісою. Він буде твій, Марі. Повністю. Він буде обожнювати тебе так само шалено, як зараз обожнює її. Це наш спільний шанс отримати те, про що ми мріємо.

Корал пропонував їй Марка — чоловіка, готового без вагань кинутися на ніж заради жінки. Чоловіка, про якого вона вже давно не сміла навіть мріяти, вважаючи себе брудною та невандальною для такого чистого, справжнього почуття.

Тінь відчаю в очах Марі повільно змінилася на гарячковий, небезпечний блиск.