Розділ 11. Спокуса танго

Розділ 11. Спокуса танго

Вечір опустився на місто, наче важка оксамитова завіса. Робочий день добігав кінця, і коридори готелю поступово заповнювалися тишею. Марк, втомлений, але звиклий до виснажливого ритму праці, вже збирався йти, коли отримав короткий, безапеляційний наказ піднятися на останній поверх.

Номер люкс для «важливого гостя». Ці слова завжди несли в собі присмак прихованої загрози. У грудях Марка знову ворухнувся знайомий важкий тягар — інстинкти миттєво повернули його до того моторошного спогаду про пастку на яхті. М'язи напружилися, готові до будь-якого удару.

Він штовхнув масивні двері й зайшов у номер. Перше, що кинулося в очі — розкішно сервірований стіл посеред вітальні. На ньому виблискували сріблом тарілки з його улюбленими стравами: соковитий стейк із мармурової телятини, свіжі салати, екзотичні фрукти й пляшка саме того колекційного вина, яке він вважав найкращим. Хтось детально, крок за кроком, вивчив кожен його смак і слабкість. Це було занадто особисто. Занадто небезпечно.

За хвилину повітря навколо змінилося. Марк відчув її парфуми — глибокі, терпкі, владні, які хижо заповнювали простір і зовсім не були схожі на чистий, легкий аромат Аліси. Це був запах пристрасного, фатального танго, який ні з чим не сплутаєш.

З напівтемряви спальні вийшла Марі. Вона виглядала приголомшливо й убивчо: неймовірно спокуслива червона сукня з повністю оголеною спиною підкреслювала кожну лінію її тіла, вогняно-руде волосся дикими хвилями розсипалося по плечах. Але за цією маскою фатальної жінки, у її зазвичай самовпевнених очах, горів тихий, глибокий сум, який вона так відчайдушно намагалася приховати від усього світу. Вона вся була як натягнута струна, що ось-ось лусне.

Марі беззвучно підійшла до нього впритул. Хвиля тепла від її тіла майже обпалювала. Вона повільно підняла руку і легко, невагомо провела кінчиком нігтя по його спині. Цей дотик прошив його наскрізь — він здавався гострішим, ніж лезо ножа, яке нещодавно ковзнуло по його боці.

— Чим я можу розрахуватись з моїм рятівником? — промовила вона.

Її голос здригнувся, і в цьому тихому шепоті змішалося все: і щира, невисловлена вдячність, і безпорадний розпач самотності, і палка, відверта спокуса. Вона пропонувала себе, скидаючи всю зброю.

Марк здригнувся і відскочив убік, наче від удару струмом, не дозволяючи цьому дурману затягнути себе. Він різко розвернувся, випрямляючись на повний зріст — у цьому єдиному русі була вся його внутрішня сила, перевірена й загартована роками жорстоких життєвих випробувань. Він не збирався грати в її ігри.

На його обличчі з'явилася та сама коронна посмішка — впевнена, трохи небезпечна, але водночас дивно заспокійлива. Він подивився на неї, і в його очах не було хтивості — лише глибоке розуміння її болю.

Він промовив так ніжно і м'яко, як говорять із наляканою дитиною:

— Не дуркуй, Марі! Ти ж наша Марі...

Це було як удар під дих. Його лагідна посмішка, цей неймовірно ніжний, позбавлений засудження тон і особливо це просте, але вагоме слово «наша» — все це в одну мить розбило її захисні бар'єри. Земля буквально пішла з-під її ніг. Марі, яка звикла тримати все під жорстким диктатом свого холодного розуму, виявилася абсолютно беззбройною перед простою людською теплотою.

Марк зробив крок уперед і обійняв її. Його міцні, залізні руки надійно зімкнулися навколо її тендітних плечей. Але в цих обіймах не було пожадливості коханця, не було натяку на інтимність — це були чисті, могутні обійми захисника, старшого брата, вірного друга. Він закривав її собою від усього світу, нічого не вимагаючи натомість.

Відчувши цю монолітну підтримку, почувши це беззаперечне «наша», яке автоматично включало її в їхнє з Алісою життя, Марі відчула, як її остаточно затоплює хвиля емоцій. Серце забилося як божевільне, в голові запаморочилося, і вона ледь не знепритомніла від цього раптового полегшення й шоку. Вона б просто рухнула на підлогу, якби не міцна дружня рука Марка, яка залізно тримала її, не даючи впасти.

Її вогняно-руде волосся безпорадно розсипалося по його широких плечах. Марі повністю обм'якла в його руках, затремтівши всім тілом. Вона заплющила очі, і в цей момент з її обличчя зникла будь-яка зарозумілість — у ньому залишився лише тихий, оголений і абсолютно беззахисний розпач жінки, яку вперше в житті просто захистили, не попросивши за це жодної плати.